Старший боярин (збірник)

Я певен у тiм, що вiн доведе бунтiвника до деморалiзацii i до погибелi. Бо там, де революцiонер не зв'язаний широким нацiональним рухом, вiн робить своею совiстю всякi вибачення i спонуки, якi дiють на етичнi принципи так, як вогкiсть на блиск залiзноi бляхи. І, щоб не стати у прийдешнiм життi цiею бляхою i не переродитися на звичайного злочинця, я забiг оце до вас i навколiшки благаю: дайте менi шматок пасма своеi коси, вiн буде там, у тьмi, за стiнами цiеi келii, самотньому серцю бiльшими святощами, нiж селянцi всi двунадесятi свята[79 - Двунадесятi свята – 12 найважливiших пiсля Великодня свят у православ'i (Рiздво, Хрещення Господне, День Святоi Трiйцi та iн.

), присвяченi подiям земного життя Ісуса Христа i Богородицi.] за цiлий рiк!

Панна Варка мовчки як стояла, так i з мiсця зрушила. І, пiдiйшовши до столика, на якому лежав хрест, узяла табурет, застелений килимком, i поставила пiд iконою. Потiм, вилiзши на його, дiстала лампадку i поставила ii на верхню частину нiжки дерев'яного лiжка, а сама, злiзши iз стiльця, витягла з-за плеча пасмо коси i вiдпалила його над лампадним вогнем.

І, загорнувши у бiлу маленьку хусточку, яку витягла з рукава, сказала:

– Ідiть, нате.

Гордiй упхнув у кишеню зброю, схопився з колiн i, пiдiйшовши до дiвчини, взяв подарунок, поцiлував його i всунув обережно туди, куди i зброю. А далi, нiби вагаючися, похитнувся наперед i обняв дiвочий стан руками. І, притиснувши його до свого живота, впав з нею на лiжко.

А потiм, так, як сонна дитина шукае в матерi цицьки, вiн обличчям знайшов пазуху в рясi i крiзь тоненьку сорочку влип губами у персо. Дiвчина, поки стямилася вiд несподiванки, вiдчула, як пливла до серця i повiльно заливала розум гаряча хвиля жадання собi отого парубоцького, про яке дiвчата не говорять, а коли думають про його, то червонiють. Вiдчула, що зажадала його за життя, за сором, за ганьбу. І злякалася. Їй здалося, що вiн справжнiй душогуб, бо чого ж вiн такий наполегливий? І, взявши обома руками Гордiеву голову, нагнулася до вуха i гарячими словами прошепотiла:

– Пусти мене, я пiду запру дверi, щоб хтось не нагодився.

І вiн, уловивши у цих словах дiвочу згоду на ввесь його парубочий ненасит, розвiв руки i сiв. Панна Варка, не оглядаючися, вискочила в сiни, потупотiла ганком i з'явилася надворi перед вiкном i вiдчинила його.

– Я вас обдурила, аби страшне не сподiялося. На сполох кричати не буду.