Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

У хату, переступаючи через ноги сидячих, зайшов сержант у такiй же шинелi й у повстяниках, постояв, сказав:

– Ну, от i все в порядку… – й пiшов геть.

І тюрма зафункцiонувала.

З-за ряднини, що нею було завiшено дверi до хазяйськоi половини, до т. зв. «хатини», визирнула жiноча голова, бистроока й молода, похиталася скрушно й, зiтхнувши, зникла.

– Ей, ви, хлопцi! – звернувся до всiх один танкiст – русявий, молодий i веселий шибайголова. – Оце ось визирала – це господиня.

Бачили? Можна сказати, хазяйка цього готелю (пiд столом смiх). Пойнятно? Це во-первих. А во-вторих – мене звуть Вася. Це щоб ви знали й добре запам'ятали. І не просто Вася…

– А Вася – герой СССР!.. – додав понуро другий, тримаючи карти вiялом.

– Нi, не герой СССР, а все-таки танкiст Окремоi Сталiнградськоi танковоi армii… (Зiтхнув.) Може, був би героем СССР, та от чорт його зна…

Вася не докiнчив, що саме «чорт його зна», й почухав голову. І раптом несподiвано закiнчив:

– Хто з вас мае насiння? О! Оце й буде во-третiх.

Мовчанка.

– Ex ви, – зiтхнув Вася. – Теж менi колхозники…

Хтось кинув йому торбу з насiнням. Вася пiймав ii на лету, помацав i радiсно засмiявся: – Насiння! – Потiм подивився запитливо й здивовано на господаря: – Всю?!

– Як хочеш, – зiтхнув господар байдуже й понуро.

– Е-е… – протяг Вася. – Ти хочеш випробувати героя-танкiста, чи не е вiн iмперiялiст. Нi, брат, Вася бував у бувальцях… – Вiн розв'язав торбу, надсипав половину насiння на розстелену сорочку, зав'язав торбу й кинув назад:

– На! Лови, брат… Горе й радiсть – усе пополам!.

.

І заходився з товаришами дiлитися насiнням.

Видно було, що цей Вася й вирiс найперше по тюрмах, а тодi вже на вiйнi. Жести, слова, мiмiка – все вiд типового безпритульника часiв непу, i це лишилося на все життя.

Подiливши насiння й весело лузаючи, Вася вилiз iз-пiд столу, встав i попростував до Максима.

Був вiн високий i ставний, хлопець – орел.

– Ей, куди, куди?! – зарепетував вартовий бiля дверей на стiльчику.

– А ти сиди там iз своею свистьолкою! Подумаеш… Хочеш насiння? На! Держи шапку!.. Бери-бери… – Вася вiдсипав вартовому жменю насiння в шапку й повернувся до Максима. Сiв навпочiпки, взяв Костикову голову за чубок i пiдвiв ii.

– Ти чого, дурний, га?!.

Костик ще дужче захлипав.