Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

Нарiд, народжений бути митцем, приневолений бути воiном, – нi, не воiном (то колись були воiни!), а автоматичним убивцею, до чого вiн не надаеться, i от тепер вiн повзе майже рачки…

Максимовi гостi, як i всi в мiстi, що вже кiлька днiв поспiль спостерiгали цей «похiд», знають напам'ять, що там вiдбуваеться та як те все виглядае, i лише зрiдка позирають у вiкно…

Сiра колона людей, замотаних у ковдри й простирадла поверх теплих, хутром пiдбитих шинелей i шапок та капелюхiв, з ногами, обмотаними мiшками, рогожами й рiзним ганчiр'ям, вступивши одного дня в мiсто, вiдтодi не може нiяк того мiста пройти.

Нiби тупцяеться на мiсцi. Проте вона посуваеться вперед, мляво, та все-таки вперед, сповнюючи вулицю вигуками погоничiв на своiх крихiтних, покiрних iшачкiв, скрипом, лементом, хлюпотом. Пiсля нiмецьких моторизованих i механiзованих армiй, що досi гасали по цiй землi, розчавлюючи ii та сповнюючи гуркотом моторiв i лязкотом залiза, ця пiша колона вражала, як анахронiзм. Але по-справжньому вражало не це. Вражала така колосальна й трагiчна диспропорцiя мiж прекрасним, легендарним, романтичним iм'ям – «iталiйцi», «Італiя» – i цим неромантичним, коростявим виглядом натовпу напiвтрупiв, нещасних, забрьоханих по самi вуха, отак здеформованих людей. Обмороженi, раненi, охопленi пропасницею, завошивленi, бруднi, зарослi, як троглодити, виснаженi голодом, криво шкутильгаючi, байдужi до всього i вся, вони сунулися щiльно збитою, безкраею отарою, телiпаючи своi куцi й смiшнi рушницi або й просто тягнучи iх по грязюцi, як палiччя, та пiдпираючись ними. А та грязюка – то кисiль з буйноi родючоi чорноземлi, розмiшаноi й розтовченоi по колiна. Єдиними транспортними засобами колони були маленькi iшачки, iнодi конячина i безлiч ручних санчаток. Здавалося, що вони повiдбирали тi санчатка геть у всiх господинь, вiд самого Дону починаючи, на всiм шляху свого трагiчного маршу. На кожнi такi санчатка навалювалось купою по п'ять, по шiсть чоловiк, i тi санчатка тяг пiд вереск усiх пасажирiв миршавий iшачок або сухоребра конячка за мотуззя, прив'язане просто до хомута чи просто за шию. Санчатка раз у раз перекидались, а вивернутi пасажири зчиняли великий лемент, спиняючи iшачка, щоб стояв, поки вони всядуться знову, а потiм зчиняли такий же лемент, щоб вiз далi. Інодi то там, то там змученi люди пленталися черiдкою, прийнятою просто до iшачкового хвоста.