Любов на лінії вогню (збірник)

    Марiя Старожицька, серпень 2014 р.

Цей вiрш однiеi безсонноi ночi, коли «кипiв» Іловайський котел, написала мама дiвчини, яка дуже хотiла потрапити до свого коханого в епiцентр бойових дiй. Вiрш виявився не просто гарним, а й пророчим. Саме за його сценарiем з оточення виходили бiйцi батальйону «Донбас».

Вона зателефонувала менi в День незалежностi. Той самий День незалежностi, з парада на якому почалася найкривавiша сторiнка новiтньоi украiнськоi iсторii. Дiвчина iстерично кричала у трубку, що iде до Іловайська i що вона зобов’язана там бути.

Ми зустрiчалися одного разу в Нових Петрiвцях. Тоненька, гарненька, витончена дiвчинка, яка не викликае жодних асоцiацiй iз зоною бойових дiй. Такi мають гуляти мiстом, займатися творчiстю, отримувати квiти на побаченнях. Аж тут крик: «Ви руйнуете мое особисте життя! Я туди доберуся i без вашого дозволу!». Все, що я iй пообiцяла, – що вона може доiхати до Красноармiйського блокпоста i, якщо вже iй там так подобаеться, посидiти в тому районi, бо далi ii нiхто не пропускатиме.

На цьому нашу розмову було закiнчено.

В Іловайськ вона рвалася до коханого, бiйця батальйону «Донбас» Лавра, з яким познайомилася ще за часiв Майдану. Вона постiйно приiздила до нього на тренувальну базу батальйону у в/ч-3027, а потiм вирядила на вiйну.

Вона радiла кожнiй його перемозi, стежила за новинами вiд батальйону та постiйно тримала зв’язок. І ось одного серпневого дня телефоном вiн повiдомив, що його разом з побратимами командування вiдправляе до Іловайська.

Нiчого не вiщувало бiди. Всi очiкували на максимально швидку перемогу, а потiм на поступ уперед. Визволяти та просуватися вглиб Донецькоi областi, аби врештi дiстатися до головноi мети – Донецька.

Жах почався вже 19-го серпня. Тiльки за один день п’ятеро «двохсотих» i «трьохсотi». Загинули Шульц, Скiф, Карат, Колдун, Посмiшка. Загинули справдi досвiдченi вояки, якi були прикладом для багатьох бiйцiв. Потроху приходило розумiння, що швидкоi перемоги не буде.

Що попереду багато кровi i багато важкоi роботи.

Усi, хто на той час перебував у Киевi, Днiпропетровську чи в iнших мiстах «великоi землi», за межами Донецькоi областi, не знаходили собi мiсця. Але вiдчували, що наближаеться катастрофа. Усе, що рятувало, – уривки телефонних розмов, короткi пости на Фейсбуцi чи будь-якi повiдомлення в мережi вiд офiцiйних джерел чи людей, якi безпосередньо мали доступ до iнформацii. А далi – iнформацiйний вакуум.