Любов на лінії вогню (збірник)

Про донецького сутенера

Схожа на iсторiю донецького мiлiцiонера реальнiсть спiткала Петра, ще одного бiйця полку «Днiпро-1», ранiше – батальйону «Донбас».

Петро також був корiнним донеччанином, який, повернувшись з армii, де чесно вiдслужив краiнi, випадково познайомився з паном Корчинським i потрапив до лав ОУНу. Саме там вiн пройнявся духом украiнського нацiоналiзму й осягнув простi iстини Степана Бандери.

Чергова пиятика – i вiн опиняеться у Грузii. В джинсах, майцi та з кулеметом у руках.

Петро завзято руйнував «скрепи» на Кавказi, де допомагав грузинським побратимам боротися зi злом, що несла росiйська окупацiйна армiя. Якимось чином, далеким передчуттям вiн розумiв: невдовзi це почнеться й в Украiнi.

Пiсля повернення йому довелося вiдсидiти декiлька мiсяцiв у СІЗО, де лiпшим другом та единим спiврозмовником був павучок, що жив у баночцi, майже як Петро. А оскiльки його участь у бойових дiях так i не вдалося пiдтвердити, Петра звiльнили.

Вiн повернувся на мирну землю, одружився з коханою дiвчиною та започаткував у Донецьку власну справу.

На перший погляд, дивну, але для багатьох приемну. Став сутенером. Хоча сам вiн цього термiну не вживае, адже органiзацiя надання заможним жiнкам ескорт-послуг не е кримiналом, а якщо все закiнчуеться iнтимом, то вже не його справа.

Так, сидячи на пiдлозi найманоi квартири, запиваючи своi оповiдки вiскi з колою, Петро розповiдав менi про свое донецьке життя. Виявляеться, що потрапити до нього на роботу було нескладно.

Складнiше – пройти випробування стилiстом, курсами етикету та поезii. Тi, хто це випробування проходили, отримували непоганi дивiденди.

Як потрапити до «сервiсного центру»? Все було доволi просто: студенти та iншi не перевантаженi iнтелектуальною i трудовою дiяльнiстю юнаки телефонували за номером, вказаним на флаерi. І потрапляли до рук Петра. Стилiсти робили манiкюр, фарбували волосся. На курсах етикету хлопцi вчилися iсти, ходити й говорити.

А потiм – бойове завдання. Примiром, супровiд самотньоi, але дуже забезпеченоi панi на зустрiч випускникiв чи, скажiмо, дипломатичний прийом.

Все це розповiдалося таким тоном, наче Петро жодним чином не шкодував за втраченим бiзнесом, домом i не сумував за рiдним мiстом. У нього три паспорти. Тож, коли захоче знову змiнити свое життя – змiнить. Усе, чого йому в цьому життi не вистачатиме, – улюбленоi дитини. Вiн сумуе лише за сином.