Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Цiла комуна за мене взялася. От який, хлопче, чоловiк оцей Клим… Іншому б яке дiло до мене?..

Зiйшлися вони в Журбовi на цукроварнi Терещенка перед самою вiйною, щосезону ходили туди на пiдробiтки. Клим стояв на рiзцi, а наш Андрiян – за кочегара у паровичнi. Вавилонський пан збирався придбати паровика, то дiд Левон, прочувши про це, заслав сина у заводську паровичню, щоб той навчився дiла й перехопив вигiдне мiсце. Журбiв недалеко, за десять верстов од нас, то кожнi свята хлопцi приходили погостювати в дiда.

Окрiм сина, дiд ще мав трiйко дiвчат на виданнi. Але жодна з них не збентежила серця молодого сезонника, i дiд нiскiлечки не побивався з того, вiн не вельми подiляв бунтарськi настроi синового товариша. А ще коли довiдався, що батько Клима – бiдак iз Козова, який возить по свiту червону та бiлу глину, то й зовсiм охолов до парубка. Дiд сам борсався, як кiт на глинi.

Тiльки той недаремно вчащав до Вавилона, тут знайшов вiн обраницю серця, одиначку Рузю, далеку родичку Валахiв.

Була то меланхолiйна мовчазна красуня, едина в батькiв. Вона закохалася в Клима безрозсудно й вiдважно, i коли той довго не появлявся у Вавилонi, то сама крадькома ходила до нього в Журбiв на завод. Але Рузинi батьки не схотiли iхнього шлюбу i спiшно, супроти ii волi, знайшли для Рузi iншого приймака, якогось Петра Джуру iз Пихова. Джура був старший за неi рокiв на десять, коли не на бiльше, вона називае його на «ви» й досi, вiн зайняв мiсце на панському паровику, якого саме виписали з Одеси, а дiд з Андрiяном залишились у дурнях, бо з’ясувалося, що Андрiян не мав до машин жодного хисту, не пiдступав до них ближче, як на вiдстань кочегарськоi лопати, не терпiв запаху машин i навiть боявся паровика, коли той починав свою навiжену роботу. Невдовзi паровика було спалено разом з економiею Тисевича, проте Рузин приймак виявився чоловiком дiяльним та вiдчайдушним. Вiн дуже вправно покiнчив iз Рузиними батьками – iх обох було поховано в один день (потiм ходили здогадки, що Джура потруiв iх), спустив на грошi iхне майно – волiв, овець, ясеновий лiсок на левадi – й невдовзi по тому виписав собi трактора з самоi Америки. На превелике диво вавилонян, виорав ним власне поле, а далi спрiгся з хазяiном молотарки iз Козова, i кожнi жнива вони металися по навколишнiх селах, обмолочували хлiб машиною – один заробляв на молотарку, а другий на трактора, щоб у наступнi жнива роздiлитися.