Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

– Це ж як?

– А так, перебратися до нас на постiйно. Ну, як би тобi сказати…

– Наймичкою? – спохмурнiла Даринка. – Не дiждетесь цього.

– Нi, просто Даринкою.

– Для кого? Для тебе чи для Данька? Тебе я не полюблю, Данька менi страшно. А обидва ви менi навiщо, свiт великий, виберу собi, кого схочу, як пора надiйде.

– Ось ти яка, Даринко?

Зблиснула очима i пiшла, а Лук’ян оторопiло зачинив ворота вiд того ii зловтiшного погляду.

Данька вже не було, той не засипав. Лук’ян зодягся теплiше, бо вийшов до Даринки в самiй вишиванiй сорочцi, i лугом пiшов на Татарський вал до Фабiяна за порадою.

Колись татарви тут полягло тьма-тьмуща, хатина Фабiянова вся в заростях деревiю, шипшини i таких дрiмучих будякiв, яких Лук’ян зроду не бачив. Латка городу вся була в соняхах, теж велетенських, насiння з них випили горобцi, що хмарками лiтали над Вавилоном у всi епохи, порожнi голови соняхiв були добрим посвiдченням Фабiяновоi прихильностi до цих вiчних мешканцiв Вавилона. З вiконця його хати було видно Прицьке як на долонi, а з ним iще маловiдомi Лук’яновi села.

– О боже, як ви високо забралися.

– Колись тут стояла фортеця, а коли кармелiти спалили ii, мiй пращур склав собi цю хатину. Їй уже рокiв зо триста-чотириста, а то й усi п’ятсот.

Знаючи схильнiсть Фабiяна до перебiльшень, Лук’ян не став йому заперечувати, до того ж фiлософ був зайнятий дуже серйозним дiлом: творив розп’яття для прицькiвського хреста. Це замовлення вiн пообiцяв виконати до храмового свята, вже взяв невеличкий завдаток i тепер не може спiзнитися.

Саме прорiзував Синовi господа бога уста, котрi пiсля страти, як вiдомо, вже нiчого не сказали тлiнному людству.

– А сам ти вiруеш?

– Можливо, що був такий чоловiк. Мiж iншим, дуже близький до нашого брата, холера б його взяла. Ну, тiльки потiм апостоли спотворили цей образ. Взагалi, Лук’яне, нема нiчого страшнiшого за апостолiв. Вони все перебiльшують i все перекручують. Бiльше остерiгайся апостолiв, нiж самих богiв. Ти нiчого не захопив iз собою? Бо так менi лiньки сходити вниз.

Лук’ян виставив на верстак пляшку, поклав граночку сала i гарний окраець хлiба з учорашньоi випiчки. Фабiян негайно припинив боготворення, знайшов чарочки в старенькому миснику, i недовершений Син Господнiй мiг тiльки позаздрити на iхнiй снiданок, за яким, серед безлiчi свiтових проблем, знайшлося мiсце i для Даринки. Фабiян погодився взяти дiвку на себе, бо знав, що мае майже мiстичний вплив на скривджених та необлаштованих.