Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Щонайвартiше, нiколи не плакала при тому, а завше смiялася i нарiкала на свого Явтуха, застерiгаючи Даринку вiд такоi долi, як у неi. Ноги в Прiсi збуряковiли вiд холоду, груди ледь вмiщались у кофтинi, обличчя розслабле i вiд того все сяяло добротою – була десь на четвертому чи на п’ятому мiсяцi. У хатi в Соколюкiв тепло, затишно, вже й не хотiлося б iти звiдси, але майже слiдом прийшов Явтух, принiс чоботи, кожушка з хустиною, перепросив ii, озув, зодяг i повiв додому, також нарiкаючи на долю:

– Не дай бог кому такоi жiнки, як у мене.

Досить один раз проiхатись iз нею на хурi – i вже набуток… – сплюнув собi пiд ноги.

Зате повiв ii з таким вавилонським шиком, наче вони разом приходили сюди в гостi. На храмi вже заспiвали…

– Прiсю, а пригадуеш оту пiсеньку, якоi ти спiвала менi, коли ми пасли овець у Тисевича, будь вони проклятi?..

У Прiсi голосок гарний, то заспiвала йому тоi пiснi стиха, бiля ворiт.

Пасла, пасла чередоньку на пашницi

Та нарвала красних макiв у пшеницi,

А вже тii краснi маки облiтують,

А до мене гарнi хлопцi завiтують.

З усiх гарних я виберу найкращого,

Козаченька смiливого, путящого…

– А що вона тут знайде?

– Хто?

– Даринка! Чи ти вiчно думаеш про себе?..

– Здоров будь, Явтуше!

– Не будькай менi, не будькай! Он уже звелися дiти.

Щось у хатi гупнуло, дзенькнуло, розлетiлося на друзки.

– Глек! – вигукнула Прiся i метнулася до дверей.

А Явтушок iй услiд докiрливо:

– Якоi спiвають старi, такоi цвiрiнькають молодi. Хе-хе-хе!

Пузатенький глек iз квасолею стояв на полицi, пiд самiсiнькою стелею, а вони, капоснi, билися подушками i зачепили його. Квасоля розкотилася по хатi, то тепер по бубочцi усi восьмеро, i мати заодно, визбирували ii, i то завше: тiльки вона до Соколюкiв – так нещастя в хатi або в полi. Того дня, пригадуете, як Прiся купала тих люциперiв, Явтушок двiчi перекинувся зi снопами, з доброго дива, на рiвнiй дорозi…

У цей час бiля щойно освяченоi вапнички уже весь Вавилон гомонить про Соколюкiв.

Дотепники перепитують братiв, кого з них вiтати: старшого, меншого чи обох поспiль? Вiдколи стоiть Вавилон, ще такого дива нiхто не знав, аби два брати та мали одну приймачку. Тим часом дiвчат у селi хоч греблю гати, щоправда, багатих мало, бiднi ж як маки цвiтуть.