Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Пожежа скинулася з хати Соколюкiв, миттю переметнулася на сусiдiв, а далi пiшла жерти солом’янi материки бiдакiв, не щадячи по дорозi й залiзнi дахи, згортаючи iх у бiлi сувоi, легкi, мов пiр’iнки, та палячи ними в небо. Женцi бiгли на пожежу з косами та серпами, нiби лихо те мiг заподiяти турок чи татарин, котрi в давнину не раз розорювали Вавилон. Проте iнколи ми буваемо несправедливi до наших старих ворогiв. Палiiв схопили у глинищi, мiсцi для такого випадку безпечному й навiть по-своему затишному, пов’язали iх належним чином та спровадили у Глинськ до пристава заодно з батечком iхнiм Миколаем Соколюком.

Одному палiевi, Даньковi, було тодi десять рокiв, другому ж, Лук’яновi, щось близько цього (рiзниця була в кiлькох днях та десяти мiсяцях). З допомогою рiзок на допитi легко з’ясувалося, як спалено Вавилон. Виявилося, що справжнiм винуватцем трагедii був сусiдський кiт, котрий унадився в Соколюковi бур’яни i все боже лiтечко спивав там курячi яйця, аж доки цi два шибеники не здогадалися вчепити йому гнота, облитого гасом.

Пiдпалений кiт обрав найближче горище для цiеi нечуваноi помсти.

Палiям тепер по тридцять рокiв з тiею ж рiзницею в десять мiсяцiв та кiлька днiв, але вдруге палити Вавилон вони не наважуються, хоч iнколи i виникае таке бажання, надто в Данька.

Нинi знову жнива, та ось уже котрий день обидва не можуть вибратись на свое поле, розкидане, як i в iхнього сусiди Явтуха, в кiлькох мiсцях свiту. Один шмат пiд Чупринками, другий – пiд Козовом, а третiй, найбiльший, але чортi-що, на самiй Абiссiнii – так звуться рудi горби, якi до землеустрою належали хiба що господу богу.

За тi горби мати прокляла з кiсточками землемiра Кенду – нiмця паршивого, рiдних своiх волоскомiвцiв, але завдяки старшому синовi Даньку Абiссiнськi горби повертали насiння з лишком. Тепер на них осипався ячмiнь з пониклими вусами, мов у Явтуха, саме враз косити його, але ж мати могла померти з хвилi на хвилю, тож менший, Лук’ян, боявся залишатись удома сам, без Данька. До того ж мати звелiла, аби вони конче були на ii смертi обидва, сини й самi передчували, що мати щось приберiгае для них, але не могли того вiдняти од неi довчасу. Їi затятiсть дратувала обох, та бiльше Данька, котрий не мiг бути при матерi невiдступно i в душi побоювався, що ii одкровення може дiстатися меншому братовi.

Аби не марнувати часу та бути напохватi, Данько молотить на точку жито, привезене вночi з-пiд Чупринок. Його цiп стугонливий на свiтанку всiх будить, а надвечiр приколихуе.