Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

В районi було щось сiм чи вiсiм комунiстiв, на партiйнi збори всi сходилися сюди, найдальше було добиратися Климу Синицi, але вiн появлявся ранiше за всiх i повертався в комуну тiльки на свiтанку, бо збори починалися звечора i тривали до пiзньоi ночi (iнерцiя з часiв великого пiдпiлля). Чи не вперше його викликали спозаранку, i вiд того було якось незвично i навiть тривожно на душi.

Сьогоднi Глинськ був вiрний собi – спiвали пiвнi, тяглася лiнькувато череда в степ, паслися припнутi мiстечковi кози на пустирях, перегукувалися цiпи по стодолах, але то все був сущий обман, бо ж далi починався зовсiм iнший, незвичайний Глинськ, вiд якого повiяло часами тривожними.

В центрi, побiля мiлiцii, снували ополченцi, озброенi мушкетами, дробовиками i навiть пищалями, а тi, кому забракло вогнепальноi зброi, не погребували холодними витворами залiзного вiку – з часiв Грюнвальдськоi битви до наших днiв. Як устиг помiтити Клим Синиця зi свого вiзка, ополченцi носили ii гордо, за поясами, бо нi в якi кишенi вона не вмiщалася, що аж нiяк не впливало на високий порив бойового духу, а лише свiдчило про його неабияку присутнiсть.

– Бачите, що ви накоiли, – сказав Клим Синиця своiм бранцям, гадаючи, що цей переполох у Глинську зчинився через них.

Тi сидiли на вiзку нi живi нi мертвi, бо ж упiзнавали дещо з тiеi зброi, якою озброiлись ополченцi.

До того славного воiнства поспiшав од пошти i Харитон Гапочка, колишнiй царський поштмейстер. Його озброено мечем, вiдповiдно до службового стану.

– Що скоiлось, товаришу Гапочка? – запитав Клим Синиця.

Той з пiдозрою оглянув бранцiв на возi, мовляв, хто такi, а далi сказав довiрчо:

– Як, ви хiба нiчого не знаете? Тут сьогоднi вночi втекли з тюрми два вавилонськi розбiйники. Зараз вирушаемо на Вавилон.

Клим Синиця мало вiрив у вiдданiсть цього ополченця й тепер мимохiть подумав, що кепсько доведеться Глинську, коли вiн матиме таких захисникiв, як цей. Комунар глузливо посмiхнувся з Гапочки, той не стерпiв такоi наруги, вийняв меча з пiхов i замахнувся ним у повiтрi, що мало означати: «Я цим мечем знесу голову будь-якiй контрi».

Двое на вiзку мимоволi повтягували голови в плечi, а комунар розсмiявся, бо становище Глинська пiсля цього жесту видалося йому ще хисткiшим, бравий поштмейстер i справдi вмiв володiти мечем та тiльки й чекав нагоди показати себе.

Комунар не став зупинятися бiля цього розбурханого воiнства, потерпав за бранцiв, скоро його вiзок вибрався з пилюки й зупинився проти будиночка райпарткому.