Отаман Іван Сірко

Сiрка називае Мерефу, козацьке поселення, яке нинi розташоване в Харкiвськiй областi. Іншi ж, серед них i сучасний iсторик Ю. Мицик, мiсцем народження кошового вважають Подiлля, зокрема колишне сотенне мiстечко Мурафу (Мурахву) Брацлавського полку, що нинi е селом на березi однойменноi рiчки в Шаргородському районi Вiнницькоi областi.

Деякi iсторики вважають, що на Слобожанщинi родина Сiрка з'явилася в добу «великого згону», коли за наказом гетьмана І. Самойловича населення Правобережноi Украiни змушене було самостiйно переселятися на лiвий берег Днiпра.

До сьогодення дiйшли лише деякi вiдомостi про батькiв майбутнього отамана. Так, вiдомо, що Іван народився приблизно 1605 року в родинi православного шляхтича Дмитра Сiрка. Ім'я ж матерi залишаеться й до сьогоднi невстановленим. Крiм Івана, Д. Сiрко мав ще одного сина.

За легендою, народився Сiрко на свiт iз зубами, i тiльки-но баба-пупорiзка пiднесла його до столу, вiн одразу ж ухопив звiдти пирiг та з'iв його.

Так, за народними повiр'ями, упродовж свого життя вiн мав «гризти та бити ворогiв своiх».

При хрещеннi його нарекли iм'ям Іван на честь святого Іоанна Хрестителя, в перекладi iм'я Іван означае «Божий дар».

Документальних вiдомостей про дитячi та юнацькi роки життя майбутнього кошового немае. Сучаснi iсторики схильнi вважати, що Іван отримав належну шляхтичевi освiту.

Покозачення народних мас i вiдмова селян виконувати повинностi на користь польських магнатiв та шляхтичiв торували iм стежки на Запорожжя.

Прагнення справедливостi для свого уярмленого народу, а можливо, i приклад батькового життя не могли не вiдбитися в душi юнака та не могли не визначити його майбутню козацьку долю. Імовiрно, не давала йому спокою i слава запорожцiв, якi виступали проти татар i туркiв, ходили в походи Чорним морем та поверталися звiдти, здобувши багатства та вдячнiсть людей, що iх вони визволяли з неволi.

Як зазначае Д. Яворницький, причиною появи Сiрка в козацьких лавах було те, що «вiн пiшов на Сiч, бо не можна було вiд татар жити на Вкраiнi i що татари захопили його близьких родичiв до Криму в полон (як вiн сам писав царю)».

Отже, у часи бурхливих змiн, як i сотнi iнших, Іван подався в козаки. Згодом сучасники скажуть про нього: «У душi й на дiлi вiн був справжнiм запорожцем-християнином. Як заповзятий козак, завжди боронив православну вiру, православний люд, свято вiрячи в Христа-Бога.