Петро Гулак-Артемовський

, доводився генеральному обозному нащадком у п’ятому-шостому поколiннi й мiг знати про свого пращура з родинних переказiв.

Про iсторiю походження подвiйного прiзвища Петро Петрович зазначав у рукописнiй бiографii. «Прiзвище Гулак-Артемовський, – писав вiн, – пiшло вiд одного з потомкiв Івана Гулака, який жив у селi Артемовську. За розгульне життя мiсцеве населення прозвало цього Гулака «Гулякою», i, щоб не плутати з iншими представниками роду, його стали звати Гулякою Артемовським. Вiд нього починаеться рiд Гулакiв-Артемовських».

У записах метричноi книги Покровськоi церкви мiста Городище Черкаського повiту Киiвськоi губернii священик Степан Гулак-Артемовський усюди записуеться як «Стефан Артемовський». Пiд таким прiзвищем записано i його молодшого брата, який був старшим дияконом церкви, – «Василiй Артемовський». У записi вiд 1816 р. йде мова про Василiя як священика городищенськоi Преображенськоi церкви: «У священика Преображенськоi церкви Василiя Гулака-Артемовського i його дружини Марii Іванiвни народилася дочка…».

Отже, на початку столiття представники цього роду записували себе i як Артемовськi, i як Гулаки-Артемовськi.

Проте вiдповiдi на питання стосовно подвiйного прiзвища роду Гулакiв-Артемовських не знайдено, адже записи в метричнiй книзi розповiдають лише про Стефана Артемовського та його рiдного брата – Василiя Гулака-Артемовського. На жаль, нiчого не вiдомо про витоки роду, починаючи вiд генерального обозного Івана Гулака i закiнчуючи Патрикiем.

Вiд останнього чiтко простежуеться подальша родова лiнiя Гулакiв-Артемовських: Патрикiй – його син Петро. Петро мав трьох синiв – Степана (священик Покровськоi церкви мiста Городище, батько композитора й спiвака С. П. Гулака-Артемовського), Василя (священик городищенськоi Преоб-раженськоi церкви) та Петра (письменник i поет, ректор Харкiвського унiверситету).

Є версiя, що Гулаки-Артемовськi були вихiдцями з дворянського стану. Однак за радянських часiв, на якi припали першi дослiдження бiографiй дядька й небожа Гулакiв-Артемовських, це питання не порушувалося, зокрема в монографii Л.

Кауфмана «С. С. Гулак-Артемовський» (Киiв, 1962). Оминула цю проблему i музейна експозицiя, яку розгорнув органiзатор i засновник музею, краезнавець Георгiй Коваль. У його записах, якi зберiгаються в Городищенському музеi С. С. Гулака-Артемовського, йдеться, щоправда, про герб роду Гулакiв, на якому зображенi лук i стрiла.

І в рукописах Л.