Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

І тут, як на прогулянцi, пiдходить до нас командир застави пiдполковник Волинський, вже в цивiльному одязi, але з автоматом на плечах – ми так здивовано на нього дивимося – i видае таку промову:

– Товаришi прикордонники! Ми повнiстю оточенi. Для збереження життя особового складу наказую зброю закопати, вiйськовi квитки спалити i виходити невеликими групами, бажано разом iз бiженцями. Йти рекомендую до залiзничного полотна, а там прориватися на пiвдень, до Марiуполя. Таке ваше завдання! – сказав, сам сiв в «уазик-патрiот» i покотив у невiдомому напрямку.

А ми залишилися стояти на мiсцi, як укопанi, i лише ковтали пил з-пiд колiс. Офiгiвши, м’яко кажучи.

– Хлопцi, нас просто здали тiльки що, як тару! – це Автобус перший сказав.

А потiм понеслася:

– Особисто я вiйськовий квиток палити не буду!

– Я зброю не здам!

– Пiшов вiн на хер зi своiм наказом! Вiн, сука, продав сепарам нас i змився в цивiльному. А ми як пiдемо? У тебе паспорт е? А у мене от немае, лише вiйськовий квиток.

Навiть якщо е паспорт, зупинять тебе сепари: прописка не мiсцева! Де живеш? Що тут робиш? Покажи плече – ага, ось вони, синячки-то вiд автомату!

– Виходити треба, намагатися прорватися!

– Не можна йти, потрiбно оборону на заставi тримати!

– Так i ляжемо тут усi нi за хрiн собачий! Який сенс, якщо ми в кiльцi?

Що цiкаво, жодноi панiки не спостерiгалося, i при всiй рiзноманiтностi варiантiв, парадоксальностi аргументiв i запальностi суперечок жодна людина не запропонувала слiдувати наказу командира застави пiдполковника Волинського.

Така дивна в нас армiя, iншоi такоi в свiтi точно немае – зiбралася, як ртуть, за лiченi тижнi зi звичайних цивiльних людей-добровольцiв, дурних наказiв не слухае, воюе, як умiе, добре або погано – це вже iнше питання, але воюе ж. І годуе-одягае-взувае ii теж не Мiнiстерство оборони, а звичайнi добрi люди, яких тепер називають волонтерами.

Зрештою домовилися залишити все зайве i прориватися на однiй бесi, двох «уазах» i чотирьох «шишариках» зi всiм боекомплектом.

Хай що буде, але не в полон же здаватися?

– Сидоренко, Лiхута i Соколов на зв’язок вийшли? – мова про тих трьох бiйцiв, якi загубилися на периметрi.

– Нi, товаришу майоре.

– Ну тодi тут питання таке: загине сорок п’ять чоловiк або трое? Чекатимемо?

– А якi ще е у нас варiанти?

– Немае у нас варiантiв, – в очi один одному нiхто не дивиться, але добре, е чим зайнятися.