Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

На цiй вiйнi у них немае своiх, тут всi для них – чужi, – сказав справжнiй украiнець Дiма Анишкiн.

– Карацупа, прийом! Синус на зв’язку! У вас там беха е? Допоможiть витягти поранених, нашу беху пiдбили! Ми до них без бронi дiстатися не можемо, сепари не дають! Пропадають хлопцi!

– Кабане, ти куди? Ти ж кулеметник! – та Кабан слiдом за Дiмою вже заскочив на броню, за якою вже з обох бокiв прилаштувалося по чотири бiйцi.

– Агов, броня, баштою крути! – бетеер енергiйно обстрiлював «зеленку», i всi, хто перемiщався на ньому i поруч iз ним, також вели iнтенсивний вогонь, перезаряджаючись по черзi.

– Прикрий, Дiмоне, я перезаряджу, ми вже поруч! Все, готовий, давай! Фiгач, щоб i голiв, падли, пiдняти не змогли! – але вогонь у вiдповiдь, однак, не припинявся, i по бронi перiодично цокотiли кулi.

Гуркiт бою неможливо передати достеменно. Потiк звукiв, що хаотично видае стрiлецька зброя, робота автоматичних гранатометiв i пiдствольникiв, вибухи гранат, рик двигунiв танкiв та iншоi технiки, крики людей – живих i поранених, стогiн помираючих – iз цiеi какофонii кожен боець обирае для себе тiльки найважливiшi, найголовнiшi, тi що мають значення тiльки для нього, звуки.

Звуки, якi можуть урятувати або забрати його життя. Це може бути тiльки один звук, що мае вирiшальне значення саме в цю мить, тiльки один, найголовнiший.

– Дiмоне, здаеться, в мене влучили! – Кабан почув необхiдний для нього звук надто пiзно через брак досвiду, замiсть звичного «цок-цок-цок» – «хлоп-хлоп-хлоп» по бронежилету.

Вiн засунув руку пiд «броник», помацав живiт – тiльки пiт, кровi немае, захист витримав. Тiею ж рукою смикнув магазин на перезарядку – розбитий i прострелений:

– Сука! – адреналiн зашкалював. Прокричав у башту: – Ану, гупни туди!

– Не можу, братан, башту заклинило! – як завжди, у найпотрiбнiший момент.

– Та хоч чимось насип на них! – у цей момент з бетеера щодуху затарабанив кулемет.

Кабан, щоб прикрити спину, щiльно притиснувся до вiдкритоi кришки люка.

Можливо, саме це i врятувало його вiд смертi в той момент. Цок-цок-цок-цок-цок – щiльна черга. «Чому ззаду, звiдки сепари взялися звiдтiль? – майнула думка. – Чому сепари i спереду, i позаду?» Розвернувся подивитися – i тут же отримав чергу з автомата, яка влучила в бронежилет, помiж лопаток. Огледiвся, намагаючись побачити, вгадати, звiдки стрiляють, вiдповiсти, i в мить отримав тупий удар у лiвий бiк, в незахищене мiсце.