Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

Раз знайшов у собi сили пiднятися i по стiнцi доповзти до моргу, значить, зможе чинити опiр, розсердити ворогiв, довести iх до стану ненавистi, щоб застрелили тут, прямо в лiкарнi. Вiн не мiг собi уявити, як вiн сидить у пiдвалi, i щодня до нього приходять виродки i ламають залiзною трубою кiстки, прострiлюють колiна, давлять клiщами пальцi, дзвонять додому дружинi, доньцi, матерi – це найскладнiше випробування, найболiснiше, – i змушують благати про помилування. З такими думками Кабан вiдключився.

Розбудила його Нюся.

Увiйшла тихо, покликала: «Сiрий, Сiрий!» – Кабан розплющив очi й усмiхнувся, побачивши крiзь сплетiння пожовтiлих та посинiлих кiнцiвок живi, усмiхненi очi.

– Фартовий ти, Сiрий. Пiшли вони. Пiвлiкарнi перевернули, на медсестер i лiкарiв накричали, а тi й самi не втямлять, куди ти подiвся: був ось п’ять хвилин тому, лежав на лiжку – i немае! Тобi б потрiбно на процедури сходити, не можна лiкування переривати, сам ти не скоро одужаеш. Я тут недалеко мiсцину обладнала, але потрiбно в лiкарню повернутися.

– А тут нiяк?

– Тут лише тi, кому процедури вже не допоможуть. Тепер безпечно, я ж кажу – пiшли вони. Якщо повернуться, менi з санпропускника подзвонять.

– Скажи, а ти чому менi допомагаеш?

– Я всiм солдатам допомагаю. Сюди багато украiнцiв потрапляло, стiльки вас вже бачила, бiдолашних. І кум у мене прикордонник, в Амвросiiвському загонi контрактник, пiшов учора на Марiуполь. Руслан Дейнека, ти повинен знати.

– Ми з мiсцевими прикордонниками рiдко перетиналися.

А ти за «денеер» чи за Украiну?

– За Украiну, звичайно.

– І багато людей у лiкарнi за Украiну?

– Двое. Я i подруга моя Вiкуся, бiльше нiкого. Може, ще Женя-iнтерн, вiн завжди за того, за кого i Вiкуся.

З цiеi митi життя Кабана устаткувалося: ночував вiн у морзi, на дальнiй нижнiй поличцi, подалi вiд входу, де вiкна входили в землю чи не повнiстю, а вдосвiта заповзав пiд гору трупiв i перечiкував уявнi i реальнi облави – сепаратисти не втомлювалися його шукати днiв сiм-вiсiм.

Ближче до обiду приходила Нюся, Вiкуся або закоханий в неi iнтерн Женя. Вони приносили скромний лiкарняний харч i забирали на процедури – спочатку за ширму пiд сходи, а потiм i в колишню палату, звiдки вже виписали Іллiча i Петруху, але iз заздрiсною регулярнiстю поставляли нових поранених сепаратистiв. У палатi Кабан знаходився недовго, двi-три години на день пiд час крапельниць, не хотiв ризикувати сам i наражати на небезпеку своiх рятiвниць.