Максим Рильський

Що ж, марте про Париж i Грецiю вивчайте,

Дивiться на життя крiзь килим i трюмо

Та рибочку ловiть… Але назавжди знайте,

що потягти назад себе ми не дамо!

«Рибочку ловiть» – то вже було адресовано персонально Максимовi Тадейовичу Рильському!

4

Цiкаво, що своерiдний ескапiзм Максима Рильського зазнав критики одразу з двох бокiв: i зсередини (Киiв, Харкiв), i з табору украiнськоi емiграцii (Прага). Характерною в цьому сенсi е майже одночасна поява поетичного «Посланiя» Євгена Маланюка («Лiтературно-науковий вiстник», 1926, грудень) i статтi Валер’яна Пiдмогильного «Без стерна» («Життя й революцiя», 1927, № 1).

До поезii Рильського Маланюк мав сентимент здавна. Ще в таборi для iнтернованих украiнських воякiв (Польща) вiн писав в однiй iз статей, що «Рильський – поет европейського масштабу»[12 - Маланюк Є. Про динамiзм: (з приводу статтi Д-ра Донцова «Про молодих») // Веселка (Калiш). – 1923. – Ч. 1—12. – С. 7.]. А кiлькома мiсяцями ранiше, в сiчнi 1923 р., iз-пiд пера Євгена Маланюка з’явився захоплений вiрш, присвячений авторовi збiрки «Синя далечiнь»:

Ще молитесь, далекий брате,

Серед Звенигородських пiль.

Ще не стомились карбувати

В коштовних ямбах вiчний бiль.

Краси веселий кондотьере,

Несете хрест свiй та, ген-ген,

Серед похмуро-рiдних прерiй;

Ви – еллiн, схимник i Гоген!

Навколо хащi й печенiги,

А в кельi – тишi нiжний спiв,

Реторти, циркуль, колби, книги

І Ви алхiмiк мудрих слiв.

Але минуло кiлька рокiв – i Маланюк змiнив свое ставлення до «схимника i Гогена» та його життя в «кельi»: у «Посланii» зазвучав осуд поетового «схимництва»!

«Посланiе» було реплiкою в дискусii на тему «Украiна чи Малоросiя?», тон у якiй задавав Микола Хвильовий.

Маланюковi рефлексii над поезiею Рильського потрапили в широкий контекст його геополiтичних вiзiй про Європу й Украiну, про «Християнський Ренесанс» i про причини нацiональноi поразки.

Створюючи ефект контрапункту, Маланюк «зiштовхнув» двi цитати, вiдшуканi ним у «Синiй далечiнi» («А я б хотiв у тишi над вудками / Свое життя непроданим донести») – i в збiрцi 1926 р.

«Тринадцята весна» («Одбирае людина в людини Життя… / Так i треба, так треба, краiно, / Украiно моя!»). Цi рядки Рильського стали двома епiграфами на початку «Посланiя». Маланюк вважав, що в них вiдбилися двi рiзнi життевi фiлософii: у першому випадку – мрii про втечу вiд дiйсностi й пошук насолод, у другому – сувора воiнська мужнiсть людини, котра переймаеться долею Украiни.