Максим Рильський

Рильського звинувачували в тому, що вiн не дав рiзкоi вiдповiдi авторовi «Посланiя»):

Право – це слово дрiбне!

От обов’язок – слово!

Хай тут легенько iкнеться

Пановi Маланюковi!

Вiн iз хрестом та з мечем

(Бутафорська тандита!) —

Серп i молот несемо

Ми у свiт!

Вiдмовився М. Рильський i вiд цiеi строфи:

Рекрутом завжди будь

Стати готовим до бою.

Та не за Польщу чи

Жмудь Маеш пiднести зброю.

Сину краiн, Украiн!

Наша отчизна – праця!

Нацiя – тiльки трамплiн

До еднання всiх нацiй.

Все-таки, дух 1960 р. (кульмiнацiя хрущовськоi «вiдлиги»!) iстотно вiдрiзнявся вiд гнiтючоi атмосфери року 1932-го, коли поети мали почуватися «рекрутами» й людьми без нацiональноi прикмети, а критики вiтали iхню «радянiзацiю» (характерною була назва однiеi з рецензiй 1933 р., авторка якоi (Л. Ю., себто Єлизавета Старинкевич. – В. П.) не приховувала своеi радостi вiд того, що Рильський пiсля перебування у Лук’янiвцi узявся за публiцистично-плакатне декларування своеi полiтичноi заангажованостi соцiалiстичною вiрою: «Юнiсть пiсля старостi.

Про нову книжку М. Рильського «Знак терезiв», – так називався вiдгук Старинкевич, умiщений у «Лiтературнiй газетi» (1933, 30 квiтня, – кульмiнацiя Голодомору!).

Пiсля збiрки «Знак терезiв» М. Рильський видав поему «Марина» (1933), збiрки «Киiв» (1935), «Лiто» (1936), «Украiна» (1938), «Збiр винограду» (1940). То був для нього час, коли промовляти доводилося «чужим» голосом, постiйно прислухаючись до офiцiйних, партiйних «камертонiв».

Хоча без догматичноi критики не обiйшлося i цього разу (див., наприклад, статтю Самiйла Щупака «Про одну iсторичну поему («Марина») в «Лiтературнiй газетi» вiд 24 травня 1935 р.).

Нова смертельна загроза для Максима Рильського виникла у 1935-му, пiсля арешту Миколи Зерова. Протоколи дописiв i заяви Зерова свiдчать, що слiдчих найбiльше цiкавив епiзод, який стосувався одного з останнiх днiв 1934 р.

(приблизно 26 грудня). Микола Костьович тодi зайшов додому до Максима Тадейовича, аби перемовитися щодо списку творiв Валерiя Брюсова, що iх вони мали включити до збiрки перекладiв росiйського поета. Крiм Рильського, Зеров застав у нього вдома молодого поета Сергiя Жигалка. «Розмова вiдбувалася мiж мною i Рильським, – писав М. Зеров у своiй заявi слiдчому Лiтману, датованiй 8 травня 1935 р.