Максим Рильський

Тих, хто обрав Битву, Поет славить i благословляе, проте сам перед випробуваннями капiтулюе i, зрештою, добровiльно йде з життя…

Характерна колiзiя! Цiлком можливо, що «Бенкет» було написано невдовзi пiсля трагедii пiд Крутами, де загинули Максимовi ровесники…

Романiвка принесла в поезiю молодого Рильського спокiйно-споглядальнi настроi. Вiн повернувся до «гамсунiвських» мотивiв своеi iдилii «На узлiссi» (1917). Лiричний герой тiеi написаноi октавами iдилii нагадував лейтенанта Глана з повiстi Кнута Гамсуна «Пан»: «милий самотник» iз «пiдлiсноi хатини», вiн утiшався тихими «бесiдами» з книжками, маленькими радощами життя, довколишньою гармонiею природи, мисливськими й рибальськими удачами, розмовами в тiсному гуртку приятелiв, згадками про любовнi «чари недопитих вин»… «Бурям i турботам» автор «Лiсовоi iдилii» охоче протиставляв «тиху пристань мислi i роботи»; «модним вибрикам i крикам» – «старосвiтськi теми», а естетовi Оскару Вайльду – украiнського «чумака, що варить кашу з салом!».

Утiм, герой Рильського свiдомий того, що його самота рано чи пiзно скiнчиться, а серце покличе до громади. Його «заратустрiвський» iндивiдуалiзм не принциповий i не тотальний. У ньому бiльше молодоi жаги самоутвердження, анiж вiдстояноi життевоi фiлософii…

Пiд знаком Гамсуна М. Рильський написав чимало вiршiв, що увiйшли до його збiрок «Пiд осiннiми зорями» (1918) i «Синя далечiнь» (1922). Перша з них навiть повторювала назву одного з творiв Гамсуна: Рильський не ховався зi своiми симпатiями.

Значна частина «Синьоi далечiнi» – це романтичнi польоти уяви мрiйливого книжника, залюбленого в антику, в Байрона й Метерлiнка, Гайне i Пушкiна, Сергiя Аксакова й Вальтера Скотта… Уява легко переносила поета в Шампань, Венецiю, Севiлью, Верону… Його герой – уже знайомий за збiркою «Пiд осiннiми зорями» й iдилiею «На узлiссi» мандрiвник, якому добре в мисливськiй хатцi чи в куренi, де вiд випадкового гостя можна почути розповiдi про пригоди в екзотичних краях.

Самiтник, вiн, проте, не видаеться аскетом чи анахоретом, оскiльки повсякчас оточений мiфологiчними й лiтературними героями. Ось вони, поруч: Зевс, Афродiта, Трiстан i Ізольда, Чайльд-Гарольд, Манфред, Кармен, Беатрiче, Джоконда, Глан… А ще: кiпрiди, сирени, кентаври, ероти, тритони, мули… Багатовiкова культурна реальнiсть так само була для Рильського джерелом поетичного натхнення, як i життя довкола. У нього безлiч «спiврозмовникiв» i «вiчних супутникiв».