Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

– Нарештi ти попався, мерзотник! Я тебе зараз гарненько оброблю, щоб тобi не кортiло красти мiй сидр та кальвадос. Ти що ж гадав, старий Валiньi зовсiм з розуму вижив й не помiтить, як хтось прикладаеться до його пляшок? Нумо. Хутко обертайся до мене! Дай я роздивлюсь твою мерзенну пику!

Лiтнiй чоловiк проказав це й закашлявся, а потiм висвiтив силует непроханого гостя променем переносного лiхтаря.

– О! Так це ти, маленький мерзотник. А я то думав, хто до мене унадився? Тепер менi все зрозумiло! Що це ти там притягнув? Я бачив у бiнокль, як ти вилазив з вiкна графського кабiнету.

Знову якiсь капостi готуеш? – Валiньi знову закашлявся. – От вже чортова застуда, навiть глiнтвейн ii не бере. Вiдкривай дверi раз прийшов – подивимося на твою здобич.

Чоловiк, що стояв бiля дверей, не поворухнувся.

– Хутко вiдкривай, я тобi кажу, а то пальну зараз у спину з обрiза – й нiхто менi нiчого не зробить. Потiм розповiм, що злодiя впiймав, – Валiньi ступив ближче й упер у спину гостя обрiз вертикальноi двостволки.

Виконуючи наказ, вiдвiдувач вiдiмкнув дверi й ступив усередину. Валiньi пiшов слiдом, але не встиг навiть увiмкнути свiтло, як раптово отримав удар по головi дубовим табуретом, який вiн сам же i вистругав зi стовбура старого дерева. Охнувши, старий осiв на пiдлогу, втративши свiдомiсть.

Роздiл перший

Киiв, травень 2014 року

Льолька третю годину поспiль змагалася з рекламним текстом, який iй, кров з носа, потрiбно було вiдправити замовнику не пiзнiше нiж завтра до обiду.

Доки в нерiвнiй боротьбi перемагав текст.

Потрiбнi слова, якi видавав ii мозок, пролiтали не затримуючись, немов потяг на перегонi у метро. Пiсля слiв, як i пiсля освiтлених вагонiв у темних пiдземних тунелях, у головi Льольки залишалася рiзнобарвна бiгуча стрiчка уявних образiв, яка зникала за крутим поворотом. Слова не затримувалися, прямуючи невiдомо куди. «Напевно, прямо до бiльш вдалого копiрайтера», – вирiшила дiвчина.

Їй стало прикро, що вона витратила першу половину дня на двi сторiнки тексту, якi мали викликати в покупця непереборне бажання придбати дорогущий наворочений пилосос.

Той, хiба що не вмiв розмовляти i варити каву. Судячи з технiчноi документацii, наданоi сумлiнним клiентом, у цiеi суперсучасноi моделi домашнього монстра з усiм iншим все було гаразд. Вiн навiть мав зв'язок з мережею, використовуючи яку, повiдомляв своiй господинi за обсяг виконаноi роботи, доки панi або мадам наводила красу в престижному салонi.