Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Перескакуючи через слова, Льолька прочитала повiдомлення. Потiм перечитала його знову. Слова склалися у речення та сповiстили володарку рудих кiсок i веснянкуватого обличчя, прикрашеного завзято кирпатим акуратним носиком, про те, що за одностайним рiшенням членiв журi Ольга Олександрiвна Павлюченко, двадцяти п'яти рокiв вiд народження, бере участь у третьому турi лiтературного конкурсу.

– Мамо! Ой, я пройшла! Ура! Ура-а-а-а-а-а! – заволала Льолька.

Зiрвавшись з крiсла, вона закружляла кiмнатою у танку, що нагадував своiми рухами танець печерноi людини, яка загнала у яму мамонта.

У вiдповiдь на ii крики й тупiт босих нiг по лакованому паркету в стiну затарабанив сусiд Дiма, який працював фiзруком у середнiй школi та був змушений пiдробляти ночами таксистом. Бо на зарплати вчителя i продавчинi супермаркету одягнути, нагодувати й вивчити двох восьмирiчних доньок-близнят молодим батькам було вкрай складно.

– Льолька, будь людиною – дай поспати! У мене друга змiна в школi сьогоднi, – пролунав приглушений стiною голос сусiда.

– Спи, Дiмончик, спи. Я бiльше не буду. Зараз в iншу кiмнату пiду, – крикнула у вiдповiдь щаслива дiвчина.

Льолька пiдскочила до столу, висмикнула дроти й, схопивши ноутбук, втекла до вiтальнi. Впавши в крiсло, вона швидко прочитала другий лист, у якому iй повiдомляли про нагородження премiею в розмiрi тисячi евро, яку отримували всi фiналiсти.

Такою новиною потрiбно було негайно подiлитися з Дариною та Марго. Льолька, поклавши ноутбук на журнальний столик, пiдскочила з крiсла в пошуках мобiльного телефону, який за законом пiдлоти лежав там, куди вона дiсталася в останню чергу – в спальнi на пiдвiконнi.

Схопивши пiдступний апарат, Льолька повернулася в крiсло, але виявилося, що без цигарки якось не так смачно розповiдатиметься. Вхопивши цигарку, вона замiсть крiсла попрямувала до кухнi. Насипавши в турку мелену каву, додала цукру i заливши все водою, поставила ii на вогонь. Пiдпаливши цигарку, Льолька увiмкнула витяг та нарештi зателефонувала Дар'i.

Подруга довго не вiдповiдала, потiм скинула виклик i за хвилину зателефонувала сама.

– Вiтаю тебе, Льольчик. Я у «Техасi» з клiентом обiдаю, так що пардон – часу замало, – швидко проказала подруга.

– Дашка, мене узяли! Ура!

– Куди узяли? Ти про що це? Ти чого? Куди це ти вже знову влiзла? Тобi що, зайнятись нiчим? – обурений голос подруги розривав динамiк мобiльного телефону.

– Дашка, алло.