Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

 – Жити-то я на якi кошти буду?

– Дiвчинка моя, ти що до труни збираешся рекламувати унiтази й кавомашини? Чужi iдеi та бiзнес-проекти? – iронiчно подивилася на неi наставниця. – Тут два шляхи. Перший – ти забуваеш про конкурс та, поховавши свiй талант, продовжуеш займатися текстами, якi продають, заробляючи цим на життя, або створюеш свое рекламне агентство, набираеш штат та займаеш гiдне мiсце серед конкурентiв. Другий – ти починаеш вчитися письменницькому ремеслу, а роботу вiдкладаеш на другий план для пiдтримки трусiв, доки не почнеш отримувати пристойнi гонорари за своi книги.

– Боженька ти мiй, та як же я все встигну? І п'ять тисяч слiв на день, i рекламнi тексти? – Льолька обхопила голову руками й присiла на краечок двоспального траходрому.

– Нiч довга, а ти молода. Спи по тридцять-сорок хвилин кiлька разiв на день – i у тебе з'явиться купа вiльного часу, який ти i будеш використовувати для своеi творчостi й роботи. Можеш писати зi свiтанку до обiду, залишивши робочi тексти на другу половину дня.

Ну то, як, по руках? – загасивши цигарку в попiльничцi, Людмила Сергiiвна пiднялася з крiсла й простягнула Льольцi руку.

– По руках, – дiвчина вiдповiла на рукостискання.

І почалося. Перший тиждень Льолька прожила, немов «Їжачок в туманi», до кiнця не усвiдомлюючи, як вона все встигае. Спати хотiлося постiйно. Особливо пiсля численних перекусiв – снiданки, обiди та вечерi були скасованi. Почалися ранковi й деннi пробiжки в алеях парку, розташованого неподалiк. Увечерi проходили консультацii з Люсею, пiд час яких лiтред безжально шматувала Льольчинi творiння, позбавляючись «води» та «рожевих шмарклiв», доводячи дiвчину до слiз, вимагаючи щоразу переписувати глави й окремi епiзоди, розширювати характери героiв та придiляти бiльше уваги опису об'ектiв.

Цi «розбори польотiв» здавалися iй пеклом.

Раз на тиждень вони вiдвiдували ринок та супермаркет, завантажуючись «продуктовим пайком». З придбаних продуктiв Льолька навчилася робити напiвфабрикати, якi надалi за п'ятнадцять-двадцять хвилин перетворювалися на смачнi страви.

Наприкiнцi десятого дня Льолька раптом зрозумiла, що вона не померла, а втягнулася в жорсткий ритм нового життя – i iй це сподобалося.

Три мiсяцi пролетiли непомiтно. Роман був готовий, вичищений й вилизаний. Прочитавши його, Марго та Дарина в один голос виголосили «Вах», що iхньою мовою означало вищу ступiнь похвали. В урочистому мовчаннi рукопис було вiдправлено на електронну пошту видавництва.