Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Отже зараз батьку, ви отримаете гiдну розплату за всi своi грiхи! – чоловiк рiзко вимовляв слова, наче кидаючи iх в обличчя спiврозмовника.

Але зовнi, пiд час своеi промови, вiн виглядав зовсiм спокiйним, стоячи бiля старовинного бюро червоного дерева й тримаючи руки в кишенях штанiв.

– Що за маячню ти верзеш про мою швидку кончину? Ти збираешся мене вбити? Не смiши! У тебе навiть не вистачило б духу зарiзати курча, опинися ти на безлюдному островi, – граф допив коньяк та, взявши кришталевий прямокутний декантер, хлюпнув коньяк у келих.

 – І про яке приниження ти базiкаеш? Адже ти сам поставив себе в таке становище, коли прийшов до мене в перший раз, немов жебрак, з простягнутою рукою. Я мiг би дати тобi набагато бiльше. Можливо, узяв би тебе до свого бiзнесу. Але твiй жалюгiдний вигляд, твое приниження передi мною, та, особливо, перед грошима, якi ти обожнюеш, зiграли з тобою злий жарт. Ти мав намiр розжалобити мене, але викликав лише огиду. А тепер скажи, що я не правий?

– Я не розумiю, та й не маю анi найменшого намiру читати вашi думки, але свое ви вже отримали.

І менi не потрiбно стрiляти в вас або рiзати вам горлянку. Один з улюблених засобiв Борджiа вже почав свою дiю.

– Що ти кажеш? Який засiб? До чого тут Борджiа? Господи, ти що – отруiв мене? Жалюгiдний слимак! Зiзнайся, ти це зробив? Як? Коли?

Граф схопився рукою за комiр сорочки. Вiдчув, як немов би дужа рука стиснула горлянку, не пускаючи повiтря у легенi. Серце метушливо сiпалося у грудях, женучи потоки кровi судинами, якi раптово почали звужуватися.

– Кiлька хвилин тому, доки ви лазили до сейфа за своею подачкою, – посмiхнувся гiсть. – Все скiнчено. Я заберу стилети, продам – i менi вистачить грошей до кiнця днiв, та ще й моiм нащадкам на кiлька поколiнь, – посмiхнувшись, чоловiк допив коньяк й пильно подивився на графа.

– Йолоп! Ти не зможеш iх продати. Тобi нiхто не заплатить й рваного франка. Всi знають, що тепер стилети в мене. Виникнуть запитання – i ти закiнчиш своi днi у буцегарнi, сконаеш за гратами, маленький мерзотник, – сили залишили графа, тому вiн був змушений сiсти в напiвкрiсло, впершись лiктями об стiл.

– Не брешiть. Нiхто нiчого не знае за стилети, окрiм посередника. У тому числi й ваша дружина. Ви ж настiльки жадiбнi та боягузливi, що навiть iй нiчого не розповiли. А з посередником я домовлюся. Зауважте, адже я мiг не казати вам, що виконав ваше доручення, а просто привласнити грошi, якi ви дали на придбання колекцii.