Тарас Шевченко та його доба. Том 1

За пiзнiших рокiв незмiрно високо пiдносили Шевченка не тiльки Плеханов, Горький, Луначарський, Жеромський, Франко, Леся Украiнка, Стефаник, Ісаакян, Янка Купала, Якуб Колас, а й такi, здавалось би, далекi вiд нього творчi iндивiдуальностi, як Іван Бунiн.

Але справжне чудо – не те, як бурхливо, сказати б, поширювалися Кобзаревi пiснi серед селянства, в масi своiй тодi ще неписьменного, серед робiтництва, в революцiйних колах пiдпiльноi Росii. Поширювалися i речi, дозволенi царською цензурою, i речi забороненi, що ходили в списках, поширювалися, щоб стати не тiльки предметом схвильованого читання, а й бойовою зброею.

Полум’яний володар дум народних

Як висловився Володимир Самiйленко[111 - Володимир Іванович Самiйленко (лiтературний псевдонiм – В. Синенький; 1864 – 1925) – украiнський поет демократичного напряму. Його твори, присвяченi Шевченковi i написанi до роковин смертi, – «На роковини смертi Шевченка» (1888), «26 лютого» (1890), цикл «Вiнок Тарасовi Шевченку в день 26 лютого» (1906) – сповненi роздумiв про тяжку долю поета.

У своiх творах Самiйленко пропагував творчiсть Шевченка, але не завжди виявляв розумiння ii класовоi сутi.], «поет живе в серцях свого народу».

Але «свого народу» – цим ще не все сказано. Шевченко належав до «володарiв дум», кажучи по давньому, не одного поколiння всiх народiв, що жили в царськiй Росii. Шевченкова муза стала давно рiдною в слов’янських краiнах – у Польщi, Болгарii, Чехословаччинi, Югославii.

І якщо в iнших зарубiжних землях слово Шевченкове довгi роки було вiдоме тiльки небагатьом, то сотi роковини з дня смертi, вiдзначенi на Украiнi, по всьому Радянському Союзу i в усiх краiнах свiту, слiд вважати межею, вiд якоi починаеться трiумфальний похiд Кобзаревоi слави по всiй земнiй кулi.

Нинi ми святкуемо 150-ту рiчницю з дня Тарасового народження. Лiтературу, присвячену життю й творчостi Шевченка, по справедливостi можна назвати величезною. І всетаки, коли стаеш перед завданням у стислiй доповiдi окреслити цю велетенську постать хоч би в найiстотнiших ii рисах, то почуваеш себе хлопчиком на березi неосяжного вiчношумного моря, яке не можна охопити оком i до дна збагнути думкою.

Отже, заздалегiдь перепрошую слухачiв за неповноту, а може й однобокiсть оцього мого слова.

Завдяки щасливому випадковi я недавно прочитав у рукопису статтю одного вiдомого польського лiтературознавця про Шевченка.