Мовчання Метатрона

Федiр Петрович вдоволено хмикнув, здаеться, йому сподобався хiд Костика:

– Ну що ж, пане Костянтине, Ваша iдея мае мiсце на iснування, але… за двох але – Федiр Петрович примружився чеширським котом – По-перше, у другiй iпостасi, а саме у якостi iстинноi галюцинацii, Ви являетесь моiм об’ектом, а не суб’ектом, i я, як психiатр, повинен вiдповiдним чином на Вашу появу реагувати, тобто застосовувати усi заходи, аж до радикальних, для того, щоб Ви зникли. Тодi мiй статус лiкаря загрожуе iснуванню Вашого неiснування.

Чи не так?

Тепер вже Костя вдоволено гмикнув, не сподiвався такий професiйний тролер як вiн, зiткнутися з сильними супротивниками у глушинi волинського Полiсся.

– Приймаеться, Федоре Петровичу. Але що ж стосовно моеi першоi iпостасi, я так розумiю, що друге «але» стосуеться саме неi? – головлiкар коротко реготнув:

– Ви маете рацiю. Не вiдомо, чи захоче приймати у себе Вашу першу iпостась Олександр Олександрович. А раптом його нема, i тодi менi залишиться зайнятись Вашою галюцинацiйною сутнiстю – Федiр Петрович ще раз реготнув – Ну то добре, я зараз зателефоную, а Ви тут зачекайте трохи…

Лiкар махнув правою рукою над головою.

Цей жест Костi став зрозумiлим тодi, коли за його спиною раптово вирiс дебелий санiтар, теж у бiлому. Федiр Петрович у цей час вiдiйшов вiд Костi подалi з бiчноi алеi до центру майданчика, де були лише клумби, дiстав з нагрудноi кишенi халату айфон, набрав номер, приклав слухавку до вуха i почав про щось говорити.

Споглядаючи за масивною шиею санiтара, що тримала не менш масивну голову з масивними щелепами, Костя намагався напружити слух, щоб почути про що говорить лiкар, але голос того перебивав дощ.

Федiр Петрович, не дивлячись на те, що дощ промочив до останньоi ворсинки на останнiх нитках його халат та шапочку, стояв посеред майданчика та про щось, жестикулюючи вiльною лiвою рукою, вiв дiалог зi слухавкою мобiльника. Причому, здаеться, телефонував вiн двiчi. Нарештi вiн закiнчив говорити, пiдiйшов до живоi скульптурноi композицii «Санiтар та журналiст». Кивнув Костi:

– Вам повезло, Олександр Олександрович зазвичай не спiлкуеться iз журналiстами, але на цей раз зробив виняток. Та перед тим як потрапити до нього, Вам потрiбно пройти – вiн пiдкреслив це слово «пройти» – iх начальника безпеки Аркадiя. – трохи помовчав – Часи, знаете, такi зараз неспокiйнi. – ще хвилю помовчав, потiм – Хоча, можливо, Вам все ж таки краще було б бути моею галюцинацiею.