Мовчання Метатрона

Дзьоб ще бiльше висунувся. Вiн просувався повiльно далi, поки не з’явилась чорна пташина голова, а потiм чорний тулуб, а потiм й чорний хвiст. Здаеться, це була його недавня, а зважаючи на те, скiльки вже подiй за цей короткий час вiдбулось, вже стара, знайома. Те ж саме прим’яте обскубане мiсце бiля дзьоба, той же нахабно-настирливий погляд. Ворона чи, точнiше, якщо зважити на iм’я, яке назвав директор, ворон тричi каркнув, точно так, як тодi, коли втiк вiд Костиноi машини на дерево. Пiдстрибнув, змахнув крилами, злетiв догори, потiм нiмецьким штурмовиком, лiгши на лiве крило, спiкiрував на Костю.

Облетiвши того з лiвого боку, сiв на праве Костине плече. Ще раз тричi каркнув. Олександр Олександрович звiв брови догори, крекнув:

– Отакоi, Карле! То вiн тобi подобаеться?.. Розумiете, пане Костянтине – вже до журналiста – Я вперше бачу таку його реакцiю. Зазвичай вiн не балуе чужих, хоч чужих у нас не так вже й багато. Бачили б Ви як вiн подзьобав Задова – директор коротко реготнув, мабуть, уявивши цю сцену.

Костя вiдчував себе не досить впевнено, коли цей чималенький птах умостився на його плечi. Вiн навiть через мiцну тканину куртки вiдчував воронячi пазурi. Карл нервово смикав головою у рiзнi боки. Костя, боячись отримати дзьобом у око, не повертав голови i спостерiгав за птахом, скосивши очi. Вiн не наважувався погладити ворона, а тому тримав свою праву руку у кишенi на диктофонi, лiва ж опиралась на фотоапарат. Олександр Олександрович знову звернувся до ворона:

– Значить, Карле, ти мене примушуеш давати йому iнтерв’ю?

Птах ще раз коротко каркнув, i, як здалося Костi з його бокового погляду, стверджувально хитнув своею блискучою головою.

– Ну добре – вiдповiв Олександр Олександрович i голосно ляснув у долонi.

Карл стрепенувся, розправив крила, та нарештi злетiв з Костиного плеча до директора. Костя полегшено зiтхнув.

– Пане Костянтине – директор гладив правою рукою Карла, який сидiв на його зiгнутiй у лiктi лiвiй руцi.

 – Давайте до справи, часу у мене обмаль. – вiн махнув пiдборiддям у бiк глобусу.

Костя тiльки зараз побачив, що за глобусом у затишному закутку розмiстилися два величезних шкiряних крiсла i невеличкий журнальний скляний столик мiж ними. Костя у декiлька крокiв подолав вiдстань до глобусу та розмiстився у найближчому крiслi. Директор сiв навпроти, Карл одразу злiз з його руки на столик i почав гонорово походжати по ньому.