Мовчання Метатрона

Як змiг за цiею пеленою розгледiти Микош – у строгiй вiдповiдностi до законiв сiм’i. Починали шмаркачi з третього кола, а закiнчувало подружжя Крак. Що трохи потiшило Микоша, то те, що дядечко та тiтонька Крак приклалися до нього лише по разку, зовсiм нiжно, так для проформи, виключно з ритуальною метою. Ще бiльше втiшило Микоша те, що в цьому актi групового навчення не брала участi Елькара – вона, якщо правильно змiг розгледiти Микош краечком правого закривавленого ока, печально, з тривогою спостерiгала з боку за цiею драматично-дидактичною подiею.

Тодi, це його втiшило.

А зараз його вже нi хрiна не тiшило! Микош вiдчував, що поступово колiе. Здаеться, душа почала тихенько вiддалятись вiд тiла. Вiн вже мiг поглянути на себе збоку, точнiше згори, з висоти, так би мовити, пташиного польоту. «Якийсь чорний гумор» – подумав Микош. У свiтлi мiсяця старезнi кам’янi хрести кидали довгi тiнi на такi ж кам’янi плити могил. На однiй з цих плит i лежав Микош. Мабуть, вiн змiг заповзти сюди пiсля того як всi члени сiм’i покинули його, але до того, як покинули його останнi власнi сили.

Плита була чималенька. Тому все розпластане тiло Микоша цiлком вписалось в ii рамки. Воно, тiло, нагадало Микошу пентаграму. Ну майже пентаграму – для пентаграми зайвим був обскубаний хвiст, що бiсектрисою проходив мiж двох розчепiрених лап. Здаеться, цiею тiлесною майжепентаграмою Микош викликав потойбiчнi сили. І вони з’явились – раптово, коли мiсяць сховався за хмарами, голосно скрегонуло залiзо, i яскраве свiтло вилетiло зi старого склепу, що знаходився за декiлька могил вiд мiсця дислокацii тiлесноi сутностi Микоша. Йому, точнiше його душi, стало так лячно, що вона стрiмголов пiрнула назад до тiла. Микош зiщулився i прислухався до зловiсного голосу:

– Зачини дверi! Щiльнiше – знову скрегнуло залiзо. – Тримай лiхтаря, я зачиню замка. – щось клацнуло – Так, добре. Ну що, пiшли?

Микош почув кроки – хтось чи щось i не одне наближалось. Знову цей голос:

– Сподiваюсь, нас нiхто не бачив?

– Ха, а якщо й бачили, то що з того – бiльш високий голос.

 – Я ж з ними домовився, так що – i голос мелодiйно та весело вивiв – «Все буде добрееее, для кожного з нааас»…

– Гм, не блазнюй – пробурчав другий, бiльш низький голос.

Голос був зовсiм поруч, а потiм Микоша накрило свiтло, таке яскраве, що навiть заплющенi очi не допомогли. Той другий присвиснув:

– О, а це що за фiгня?

Микош закляк, а думки його почали хаотично кидатись в головi.