Мовчання Метатрона

Інодi воно зривалось та падало на лобове скло машини разом з краплями рiдкого дощу. Цей авто-шляхово-осiннiй ритм заколисував, закривав очi. Костя потягнувся до програвача, щоб ввiмкнути якусь бадьору музику.

Раптом якась тiнь майнула зверху:

– Ббба-бах, трiсь, шшшш, ляп!!!! – Щось, значно бiльше за листя, шубовснуло-вдарилось-прошурхотiло по склу та бемкнуло об капот. Вiд несподiванки Костя здригнувся-випростався, нога сама сповзла з педалi газу. Чорна ворона розпласталася на машинi – голова та одне крило припечатались до лобового скла, iнше крило лежало на капотi, розчепiренi лапки нагадували «козу» рокера.

Вiд цiеi пташиноi пози зю вiяло вселенською скорботою. Птах дивився на Костю хитрим й печальним оком i, нiби, казав: «Бачиш, хлопче, як ото воно бувае у життi». Вiд цього ока по склу у рiзнi боки розходились тоненькi трiщинки. Костя вилаявся, натиснув на гальма, машина, що котилась самоходом, рiзко зупинилась. Птах зi скла сповз на капот. Костя рвонув дверi, але вийти не встиг. Ворона вирiшила ще раз здивувати Костю та раптово змiнила свiй життевий ритм, прудко пiдвелась, кiлька разiв скакнула по капоту у напрямку правоi фари, повернулася, немов би знизала плечима, заперечно похитала головою, каркнула, змахнула крилами, злетiла, описала коло над машиною, ще два рази ображено каркнула, та сiла на найближче дерево. «Оце так «Ласкаво просимо!»» – Костя поглянув на трiщини та двi пiр’iни – цей воронячий автограф на згадку. Вийшов, роздивився скло з iншого боку: «Доведеться мiняти». Блимкнув на ворону – та знову тужливо каркнула. «Що з неi вiзьмеш?» – нi грошей, нi, навiть, сиру у неi не було. Зiтхнув, сiв знову за кермо, ввiмкнув запалення. Ворона сприйняла шум двигуна як сигнал. Злетiла з дерева, намалювала коло i повiльно, манiвцями, полетiла у бiк Алик. Костя на машинi теж повiльно поплiвся за нею до села.

Ворона щезла з виду тодi, коли дорога круто повернула вбiк та вниз – машина в’iхала на околицю села. За мiсточком з’явилась перша будiвля – старовинна квадратна цегляна коротка чи то башта, чи то флiгель, чи щось iнше, мабуть, також побудоване за часiв магнатiв.

Пiд арочним вiкном дверi, на них табличка «Магазин». «Треба спитати дороги» – подумав Костя, але навколо не було нi душi, а на дверях магазину висiв важкий замок. Костя, не зупинив машину, резонно вирiшивши, що брукiвка повинна довести до самого замку. За чудернацькою баштою, вздовж брукiвки пролягали вже прибранi городи, якi без зупину мiлкою сiчкою засiвав дощ.