Евотон: початок

Колишня держава мала глибоке iсторичне корiння, але ii значення як iнституту органiзацii патрiйського суспiльства закiнчилося з початком епохи Великоi Унiфiкацii. Патрiйцi були менш схильними до контролю, нiж усi iншi цивiлiзацii галактики. Тому чималу частину свого життя присвячували роздумам на самотi й самовдосконаленню. Вони розумiли, що до певного часу держава для них е життево важливим iнструментом, завдяки якому долаеться хаотичнiсть суспiльних вiдносин. Саме таким переламним моментом став початок Великоi Унiфiкацii.

Впродовж короткого термiну невпiзнанно змiнилися свiторозумiння та життевi основи патрiйського суспiльства. Спершу держава поступилася мiсцем iндивiдуальнiй свiдомостi, основа якоi складалася з Принципiв – унiверсальних для всiх жителiв Патрii цiнностей та прiоритетiв розвитку. Паралельно почалася ера синхронiзацii: були створенi синхронiзацiйнi центри для узгодженостi мiж рiзними соцiальними групами. Проте сягнути вiнця розвитку в сьогоденнi дозволило вiдкриття iнформацiйного поля Всесвiту.

Воно виконувало двi генеральнi функцii: координацiйну та iнформацiйну. Перша забезпечувала iнформованiсть про всi подii, пов’язанi з представниками патрiйськоi цивiлiзацii, i разом з Принципами дозволяла кожному патрiйцю робити безпомилковi та влучнi рiшення у повсякденному життi. Друга забезпечувала можливiсть користуватися величезним обсягом iнформацii, починаючи з подiй минулого i закiнчуючи глобальними питаннями органiзацii свiтобудови. Отже, синхронiзацiйнi центри, як i держава, свого часу втратили важливiсть, а полiтичне життя зникло назавжди як форма вияву дiяльностi держави.

Усе мiсто охопила жива смарагдова повiнь. Велетенськi просторi будинки височiли серед буяння рослинностi, округлою формою бiльше схожi на острови помiж зеленого океану. Їхня прозорiсть зi шляхетною красою та величчю втiлювала характер патрiйцiв: щирий, справедливий i вишуканий. Перше свiтило, найяскравiше, вже хилилося до обрiю i мiнилося на поверхнi споруд жовтогарячим сяйвом, а на тронi небесного зенiту палало друге сонце, яке щойно зiйшло з протилежного боку.

У духмяному весняному повiтрi лiтали бiлi грудочки, схожi на кульки снiгу, милуючи око гармонiйнiстю пухнастих вiзерункiв на тлi золотистого неба.

Маленький патрiець гуляв зi своею мамою, та раптом зупинився i позирнув на небо. Вiн вдивлявся у безмежжя… Чи побачив зiрочку, яка нiяково пiдморгувала йому.