Евотон: початок

Вони завмерли, не зводячи один з одного погляду. Зрештою, патрiйця залихоманило, неначе мурашня сипонула по тiлу. «Оце так сила свiдомостi», – здивувався Велфарiй i пiдняв свiй антиграв на попередню висоту. Перед тим як вирушити далi, вiн знову помилувався табаном. Той стояв, як i ранiше, нерухомо, але його погляд потеплiшав. Табан глузливо смикав своiми довгастими чутливими вухами, пiдморгував очима i, здавалося, посмiхався.

* * *

Тiльки-но вони наблизилися до лави, як та вiдскочила вiд землi i зависла у повiтрi за допомоги антигравiтацiйноi подушки.

Жiнка сiла, лагiдно пригорнувши до себе сина.

– Матусю, а як ти вважаеш, iнформацiйне поле – живе?

– Живе? – милуючись своею дитиною, перепитала вона.

– Аякже. Адже воно самотужки розвиваеться…

– Синку, зрозумiло, що воно – живе. Інформацiйне поле е всюди, та найбiльше – виявляеться у свiдомостi. Життя мае всеохопне значення. Колись у давнину ми визнавали тiльки його бiологiчний вияв. А насправдi життя – це свiдомiсть, яка охоплюе простiр усiх Всесвiтiв.

А будь-яка свiдомiсть завжди розвиваеться.

– Але ж, зачекай… – хлопчик вивiльнився з маминих рук i замислено вмостився поруч. – Чи здатне iнформацiйне поле iснувати без свiдомостi i без простору?

– Серденько, ти поки що не маеш усiеi iнформацii, – ласкаво посмiхнулася мама. – Ти ще маленький. З часом ти отримаеш багато вiдповiдей, а разом з ними – i новi питання.

– Ти менi не вiдповiла… – насупився хлопчик.

Жiнка знову розквiтла нiжною усмiшкою.

– Безперечно, здатне! – голосно озвався чоловiк, що пiдходив до них.

– Велфарiю!

– Здрастуй, Злато! Привiт, малий!

– Здрастуйте, Веле! – радiсно зацвiрiнькав дитячий голос.

– Навчаеш малюка законам свiтобудови? – задоволено поцiкавився Велфарiй.

– Веле, – квапливо повiдомив хлопчик, – мама не дае вiдповiдi на моi питання!

– Складнi питання… – смiючись, уточнила Злата.

Велфарiй теж засмiявся.

– Так, хлопче! У тебе питання хитромудрi.

Вважаю, що навiть найкращi фахiвцi нашого Інституту науки неспроможнi щиро тобi вiдповiсти, – хлопчик задерикувато дивився на нього. – Давай я тобi поясню своi мiркування з цього приводу. За допомоги наших викладачiв ти вже опанував певними навичками взаемодii з iнформацiйним полем, тож тобi вiдомо, що вся вiдкрита для нашого розумiння iнформацiя перебувае в межах прошаркiв – вiд першого до сорок дев’ятого.