Мер сидить на смерті

Вiн смачно посьорбував каву i дякував Боговi, що мае таку дружину i донечку. Ким би вiн був без них? Другою Бориславою Болеславiвною, тiльки в штанях? Скорiше за все… Бо коли людина не мае про кого пiклуватися, вона мусить на чомусь схибнутися…

– Чому ти не зателефонував, не сказав, що ти в лiкарнi? – легенько дорiкнула Марi.

– Я ж iшов знищувати мобiльний!..

– Але ж ти його не знищив! Кому ти збираешся брехати, Леве? Я ж тебе знаю, як облупленого… Ти пiшов на роботу дослiджувати це страхiтливе фото.

– Так… – здався Безрукий.

– І тобi стало зле?

– Так.

– І на щастя, з’явилася твоя Бор… – Марi завжди забувала iм’я суворого декана.

– Можеш називати ii просто Змiя. Не помилишся…

– Добре. Слава Богу, з’явилася Змiя i викликала «швидку». Лiкарi кажуть, дуже вчасно… Може, не така вона вже й Змiя, га?

– Люба, якщо я тобi зараз розкажу, чому вона викликала «швидку», до того ще й поiхала разом зi мною, – ти впадеш. Так що краще присядь…

Марi сiла Левовi на колiна.

– О, так ще краще, – усмiхнувся Безрукий. – Так я можу тебе навiть притримати… Так ось: вона думала, що я п’яний, затягла мене в наркологiчний диспансер, щоб засвiдчити документально, що я злiсний алкоголiк, i погнати мене з роботи втришия по статтi…

– Ото змiя! – вирвалося у Марi. І вона розреготалася. Уявила собi весь отой цирк.

– А я що казав? Змiя е змiя! А тодi менi смiшно не було… На щастя, лiкарi збагнули, що менi потрiбен не нарколог, а кардiолог. Бо серце дiйсно зупинялося вiд безсилля ганяти по судинах кров.

– Тепер кажи головне, – наполягла Марi. Вона розумiла, що Безрукий щось приховуе. Весь його вигляд показував, що вiн чимшвидше хоче усамiтнитися, аби де в чому переконатися.

– Може, не треба? – Лев не хотiв хвилювати дружину.

– Слухай, Безрукий, ти добре знаеш, що ти без мене, як безпорадне дитя. Ганнуся i то бiльш самостiйна. Так що розказуй.

– Просто боюся за вас.

– Давай будемо боятися разом.

– Умовила! – Безрукий зсадив дружину з колiн. Долив гарячоi води до недопитоi кави. Мусив пити слабеньку, бо серце. І не хотiв, щоб Марi наробила гвалту. – Ну скажи менi: чому я такий безхребетний, безвольний чоловiк? Скiльки разiв я намагався сказати тобi – нi! І жодного разу не змiг! Ти можеш менi пояснити?

– Можу, дорогенький! – Дружина примружила своi хитрi оченята, струснула хвилястою голiвкою.