Евотон: трансформація

Чоловiк нахилився вперед i жартiвливо клацнув обох донечок по носиках, а пiсля несхвальних вигукiв довiрливо промовив:

– Сонечка! Ми один одного нiколи не обманюемо, пам’ятаете? Ви для мене з мамою – найдорожче на свiтi! І якщо я не можу стримати свого слова, а обставини примушують мене порушити свою обiцянку перед найдорогоцiннiшим, що е в мене у Всесвiтi, це означае, що в мене справдi вкрай термiнова справа.

Айюмi вiддано й пробачливо подивилася на батька, а Кетрiн скривджено вiдвернулась i продовжила спостерiгати за мiським пейзажем з вiкна.

Батько широко посмiхнувся й пiдморгнув Айюмi: дiвчинка тямущо пересiла до Ганни, що обiйняла ii. А чоловiк дбайливо притиснув до себе Кетрiн i зашептав iй у макiвку:

– Щойно я повернуся, ми обов’язково сходимо на фiнал Лiги чемпiонiв. Обiцяю!

– Правда? – Кетрiн радiсно стрепенулась i обернулася до батька.

– Так! Ми пiдемо на футбол!

Дiвчинка в захватi завищала й кинулася обiймати тата.

– Бейсбол, сокер… Як можна це дивитися? – жартiвливо запитала в самоi себе Анна.

Чоловiк неголосно кашлянув, викликав голограму Помiчника й задав декiлька послiдовних команд своему комп’ютеру.

– Пiдсилюеш енергетичне значення своiх евотонiв? – запитала старша донька.

– Так.

– Менi завжди боляче дивитися, як ти мучишся…

Батько упевнено вiдповiв:

– Це – найменше, що я можу зробити для того, щоб бути поряд з вами й вашою мамою!

Очi Анни заблищали вiд ледве стримуваних емоцiй.

Раптово перед чоловiком з’явилася схвильоване жiноче обличчя.

– Привiт, – ворухнулися вуста голограми.

– Привiт, мила!

– Веле, ти вiдлiтаеш на зустрiч? – стурбовано запитала жiнка.

– Так. За годину. Андрiй уже чекае мене в Лондонi, – спокiйно, немов боячись налякати, вiдповiв вiн. – Ти розмовляла з ним?

– Звiсно.

– Отже, ти вже в курсi? – обережно запитав Велфарiй.

– Нi, я його не розпитувала в надii, що ти розповiси менi бiльше.

Вел гмикнув у вiдповiдь.

Антиграв здiйснив м’яку посадку на газон перед двоповерховим особняком.

Бiлоснiжна будiвля яскраво видiлялася серед соковитоi зеленi. Будинок, особливо його лоджii i балкони, тонули у строкатих квiтах. Дiти вибiгли назустрiч Дiанi, яка зупинилася, присiла i приготувалася до обiймiв. Позаду йшла посмiхаючись Анна. Вийшовши останнiм i прихилившись до корпусу антиграва, Велфарiй мовчки милувався близькими йому людьми. Нарештi, до нього пiдiйшла його дружина, яку вiн нiжно обiйняв i палко поцiлував.