Петро Дорошенко

Довгий час перебуваючи в тiнi старшого брата Тимоша (котрий загинув у ходi молдавськоi авантюри) i завжди – у тiнi свого великого батька, Юрiй у 1657 роцi був ще зовсiм юний – йому тiльки-но виповнилося 16 лiт. Якби вiн був монархом, то будь-який претендент не з роду Хмельницьких боровся б лише за регентство. Але Гетьманщина залишалася республiкою, а тому колишнiй генеральний суддя Б. Хмельницького Іван Виговський, що прийняв спочатку тiльки опiку над юнаком, дуже скоро забезпечив собi i повноцiнну гетьманську булаву на Генеральнiй радi.

Іван Євстахiйович – людина, якiй iсторики дають неоднозначнi оцiнки, а навколо його програми i досi крешуть шаблями вiтчизнянi вченi та полiтики. Пiдтвердивши на перших порах свою прихильнiсть до Росii, Виговський поступово змiнював свою думку. Будучи вкрай незадоволеним обмеженнями, накладеними на його самостiйнiсть Москвою, звинувативши в самоправствi московських воевод в украiнських мiстах, гетьман вирiшив повернутися до протекцii недавнього противника – польського короля.

Восени 1658 року в Гадячi було укладено новий договiр з Рiччю Посполитою, що надавав Гетьманщинi деякi права автономного князiвства (Великого князiвства Руського), але включав у себе й низку серйозних поступок католицькiй шляхтi. Трохи ранiше на Лiвобережнiй Украiнi вiйська Виговського придушили повстання полтавського полковника Мартина Пушкаря i лiдера сiчовикiв Якова Барабаша, що спиралися на пiдтримку Росii. У червнi ж 1659 року Виговський у союзi з кримськими татарами затiяв уже безпосередню вiйськову сутичку з московськими вiйськами i завдав iм досить вiдчутноi поразки пiд Конотопом.

Петро Дорошенко брав участь у всiх вищезгаданих подiях, хоча до найближчого оточення Виговського вiн не входив. Пiдпис прилуцького полковника стоiть пiд Гадяцьким трактатом 1658 року[8 - Цiкаво, що при цьому вiн розписався за двох своiх неписьменних колег – теж полковникiв. Це ще раз пiдкреслюе той факт, що козацька елiта того часу являла собою досить строкате суспiльство.

]. Проте, на вiдмiну вiд деяких своiх колег, вiн не отримав од влади Речi Посполитоi нi дворянства, нi нових маеткiв. Тобто треба так розумiти, що поляки не вважали його внесок у справу укладення нового миру значним.

Тодi ж, у вереснi 1658 року, йому було доручено повiдомити росiйського представника дяка Кикiна про початок вiйни гетьмана супроти Москви. Як уже згадувалося, брав участь його полк i в придушеннi повстання Пушкаря.