Петро Дорошенко

Само собою, Юрiю Хмельницькому та його соратникам довелося пiдписати зовсiм iншi статтi, запропонованi Москвою. Пiд Переяславськими угодами пiдписався як «колишнiй полковник прилуцький» i Петро Дорошенко.

Переяславськi статтi 1659 року iстотно вiдрiзнялися вiд Березневих 1654-го. У гiрший для справи украiнськоi незалежностi бiк. Згiдно з цими статтями, старшина без дозволу царя не мала права переобирати гетьмана, у свою чергу, i гетьман утрачав право самостiйно призначати, звiльняти чи карати на смерть старшину i полковникiв.

Окрiм Киева, московське вiйсько розмiщалося в Переяславi, Нiжинi, Чернiговi, Брацлавi та Уманi. Киiвський митрополит перепiдпорядковувався Московському патрiарху (пiзнiше цей пункт було скасовано). Украiнському уряду заборонялось пiдтримувати дипломатичнi вiдносини з iншими державами й органiзовувати вiйськовi походи без дозволу Москви.

Уже в груднi 1659 року козаки направили до Москви своiх представникiв, для того щоб домогтися перегляду документа, який так обмежував права украiнцiв.

Вони повиннi були просити, щоб росiйськi воеводи залишалися тiльки в Киевi i Переяславi, щоб гетьмановi було дозволено пiдтримувати зв’язок з iншими краiнами, щоб украiнцi могли брати участь у переговорах Росii з Рiччю Посполитою, а киiвський митрополит усе-таки не пiдкорявся Московському патрiарховi. Серед цих делегатiв, напевно, найважливiшу роль вiдiгравав тепер уже полковник столичного Чигиринського полку Петро Дорошенко. На думку Миколи Костомарова, при цьому вiн використав усю свою хитрiсть, щоб не виглядати в посольствi першою особою. Майбутнiй гетьман, мабуть, розумiв, що мiсiя нездiйсненна, i не хотiв зайвий раз дратувати московських бонз. Звичайно, царський уряд вiдмовився вносити будь-якi серйознi корективи в досягнутi ранiше домовленостi.

Знову випустивши зi своiх рук Гетьманську Украiну, поляки вирiшили вжити радикальних заходiв. Уклавши союз iз кримським ханом Мухаммед-Гiреем IV i зiрвавши переговорний процес з Росiею, Варшава готувала армiю до нового наступу.

Ситуацiя вимагала якоiсь реакцii, i вона не забарилась. Росiяни розробили новий стратегiчний план на найближчий рiк. Керувати кампанiею з московського боку було призначено киiвського воеводу Шереметева. З лiвобережними козаками наказного гетьмана Т. Цицюри вiн мав рухатися по основному напрямку на захiд. А Юрiй Хмельницький iз правобережними козацькими вiйськами повинен був не пустити на з’еднання з поляками татарську орду.