Петро Дорошенко

Першим свiй пiдпис пiд цим пiдсумком Чудновськоi кампанii поставив чигиринський полковник Петро Дорошенко. У наступному роцi поляки його нарештi «нобiлiтують» (тобто визнають членом шляхетного стану) – цiлком можливо, за заслуги в справi укладення миру, i в будь-якому разi – як одного з провiдних полiтикiв Украiни, що повернулася пiд владу короля. Шереметев, залишившись без союзникiв, 25 жовтня 1660 року зазнав катастрофiчноi поразки вiд татар i потрапив у кримську неволю, в якiй провiв багато рокiв. Укладення Слободищенського трактату стало причиною полiтичного розколу i так неоднорiдноi украiнськоi елiти та всього суспiльства.

Якщо на Правобережжi козацька рада, що пройшла восени 1660 року в Корсунi, схвалила його умови, то козаки деяких лiвобережних полкiв вiдмовилися iх пiдтримати i вибрали своiм ватажком Я. Сомка. Його правобережний опонент спробував повернути лiвий берег пiд свою булаву. Плани Хмельницького покликаний був реалiзувати Дорошенко, який отримав для цього посаду наказного гетьмана. Допомагати Петровi Дорофiйовичу на лiвому березi повиннi були п’ять тисяч козакiв та кiлька тисяч татар. У серединi грудня Дорошенковi вдалося закрiпитися в Зiньковi, а незабаром зайняти Ромни. Джерела повiдомляють, що при цьому наказний гетьман заборонив татарам брати звичний для них ясир. Чи не тому вже в серединi сiчня 1661 року вони покинули Дорошенка? У травнi вiн намагався розмiстити вiрнi йому гарнiзони в Кременчуцi й Балаклеi – мiстах, що належали до Чигиринського полку, хоча й розташовувалися на iншому березi Днiпра. У цiлому, серйозного успiху дii Дорошенка на Лiвобережжi не мали. Фактично все Лiвобережжя на кiнець весни 1661 року було пiд контролем Сомка i Москви. Дорошенко позбувся Чигиринського полку, поступившись ним легендарному Івановi Богуну. Історики висловлюють припущення, що причиною зняття Петра Дорофiйовича були його невдачi за Днiпром. Однак i походи вже самого Юрiя Хмельницького на лiвий берег восени 1661-го та влiтку 1662 року так само не мали успiху.

Сомко, який доводився Юрiю дядьком, був обраний гетьманом у Козельцi на старшинськiй радi лiвобережних полкiв у квiтнi 1662 року.

На лихо, на цьому розкол Украiни не закiнчився. Претендентiв на булаву на схiд вiд Днiпра вистачало. Одним з них був полковник Василь Золотаренко, iншим – ставленик сiчових козакiв Іван Брюховецький. Царський уряд умiло скористався цим розбратом, пiдтримавши в результатi того кандидата на гетьманство, що виявляв до Москви найбiльшу покiрнiсть.