Петро Дорошенко

Узагалi ж у дiях козацькоi старшини корпоративна солiдарнiсть перетворювалася на кастовiсть, збiльшивши свiй вплив i матерiальний стан у результатi нацiонально-визвольноi вiйни, багато представникiв козацькоi верхiвки намагалися зафiксувати це становище, звичайно вiдокремлюючи себе таким чином вiд украiнськоi нацii, що тiльки-но усвiдомила себе единою. Це помiтно по заходах Івана Виговського. Це ж видно i по дiях Тетерi та його оточення. Ретельно проаналiзувавши текст «Інструкцiй», якi правобережна старшина готувала до вального сейму 1664 року, дослiдник В.

Горобець зробив висновок, що Тетеря, а також iншi автори «Інструкцiй» – М. Ханенко, П. Дорошенко, Г. Гуляницький – намагалися пiдмiнити реальну полiтичну автономiю автономiею становою, козацькою. Інша рiч, що курс П. Тетерi об’ективно вiв до втрати i цiеi частковоi самостiйностi, оскiльки вiн цiлком вiддав себе польському королю.

Якнайпершим завданням, що його поставила перед «своiм» гетьманом польська влада, було повернення до складу Речi Посполитоi схiдноi частини Украiни.

Самi поляки при цьому не збиралися вiдсиджуватись удома – навпаки, iхнiй армii вiдводилася ключова роль у походi на Лiвобережжя. Очолював вiйсько особисто король Ян II Казимир. Не все було гаразд i з лояльнiстю правобережного населення, а тому поляки, йдучи до Днiпра, вирiшували певнi вiйськовi завдання i на своему березi Украiни. Звичайно, Тетеря мусив iм усiляко сприяти. Польське вiйсько наступало трьома напрямками: на Тернопiль йшов коронний гетьман (фактично – мiнiстр оборони) С. Потоцький, на Дубно – безпощадний С. Чарнецький, на Бар – блискучий полководець Ян ІІІ Собеський. Загальне керiвництво армiею здiйснював Ян І Казимир. У листопадi 1663 року польсько-украiнська армiя перейшла Днiпро i вторглася на територiю держави Брюховецького. Населення Лiвобережноi Украiни зустрiло наступаючих зi зброею в руках. Зав’язалися жорстокi боi.

На початку походу Яна ІІ Казимира i Тетерi на лiвий берег Петро Дорошенко був призначений наказним гетьманом, якому вiдводилося виконання серйозних стратегiчних завдань.

Зi своiм вiйськом наказний гетьман бере Кременчук. Вiддавши в якийсь момент цей найважливiший центр людям Брюховецького, козаки Дорошенка повертаються i знову беруть мiсто. Навеснi 1664 року зусилля Петра Дорофiйовича були заохоченi призначенням його на одну з вищих посад у козацькiй iерархii – генерального осавула Вiйська Запорозького[12 - Слова «Вiйсько Запорозьке» не означають, що йдеться про Запорозьку Сiч.