Іван Скоропадський

Всерединi ж оселi нiбито сидiли «панове полковники, а дело у их такое, же читают Пакта Комиссiи Гадяцкое, а тая Комиссiя чинилася войску Запорожскому з ляхами за гетмана Виговскаго, в измену его» (1658). В. Кочубей доводив на слiдствi: «И естъ ли ж бы теперь не было о измене намеренiя, то для чего б тую Комиссiю, за Виговскаго учиненную, зисковати и читати в блазнство слушающим?»

Ще виразнiше перед полковниками щодо своiх полiтичних намiрiв І. Мазепа висловився 31 червня 1706 p., пiд час застольноi розмови у помешканнi В.

Кочубея. Генеральний суддя запевняв: тодi гетьман був «зо всеми особами». Це – рiк призначення І. Скоропадського полковником.

А Мазепа нiбито говорив таке: «…Я живу, никогда не маючи совершенной надеи своей целости, всегда небезпечен, жду як вол обуха». Вiн позитивно оцiнював дiяльнiсть попередникiв – І. Виговського й І. Брюховецького, якi «хотели, и зачали были з тое неволе вибиватися, але злые люде им в том перешкодили» (один iз них полтавський полковник М.

Пушкар), жалiв, що не може дiйти згоди з кримським ханом про взаемодiю.

Сучаснi дослiдники вважають, що до всiх цих свiдчень слiд ставитися дуже обережно, бо вийшли вони з вуст упередженоi людини, та ще й пiд загрозою жорстоких покарань. І хоча вiд бiльшостi звинувачень «у зрадi» гетьмана В. Кочубей та І. Іскра майже вiдразу вiдмовилися, але це не завадило вiдбутися трагiчному кiнцю цiеi драми: 14 липня 1708 р. у Борщагiвцi В. Кочубея та І. Іскру стратили.

Дослiдники стверджують також, що Кочубей та Іскра стали жертвами старшинськоi опозицii, що прагнула усунути нерiшучого, пасивного, iнертного, на iхню думку, промосковськи налаштованого Мазепу з гетьманства i взяти курс на здобуття Гетьманщинi бiльш вiльного, самостiйного статусу.

Мiсiя ж написання доносу у 1707 р. лягла на генерального суддю Василя Кочубея як на людину, яка тримала образу на Мазепу за доньку, за обмеження майнових iнтересiв родини (погром слобiд).

Отож, гетьман І.

Мазепа, доручивши справу свого захисту найдовiренiшiй людинi з кола наближених Івану Скоропадському, вчинив досить обачливо та стратегiчно вiрно. Скоропадський успiшно впорався з покладеним на нього завданням. Аргументи стародубського полковника, висловленi царю Петру І, спростували здогади, припущення та оцiнки донощикiв.

Але у цей перiод не тiльки «Кочубеева справа» попсувала кровi стародубському полковнику, а й те, що у травнi 1708 р.