Володимир Мономах

Петрухiним, «топонiмiчним» спогадом про балканськi походи Святослава[38 - Петрухин В. Я. Город и сакральное пространство: библейский миф в начальном русском летописании //Сакральная топография древнерусского города (Известия Института христианской культуры. – Т. 1.). – М., 1998. – С. 26.]. Основний iдейний змiст Володимировоi полiтики найменування збудованих ним мiст визначала, як уявляеться, пам’ять про завойовницькi походи Святослава Славного й боротьбу Русi за хозарську i болгарсько-дунайську «спадщину».

Прагнучи вигiдно скористатися ослабленням Болгарського царства, що сталося внаслiдок внутрiшньополiтичноi кризи 963 року, Константинополю вдалося спокусити Святослава привабливою перспективою взяти пiд свою руку Балкани. Вiдповiдно до договору, укладеного iз вiзантiйським iмператором Никифором Фокою, руськi вiйська виступили проти болгар. Вони захопили дунайське Пониззя, де iхньою вiйськовоi базою став Переяславець – мiсто Малий Преслав[39 - Питання локалiзацii цього мiста та його ролi у дунайських вiйнах Святослава залишаеться дискусiйним у науцi.

Див.: Перхавко В. Б. Летописный Переяславец на Дунае //Древнейшие государства Восточной Европы. Материалы и исследования. 1992 – 1993 годы. – М., 1995. – С. 168–172.]. Не без того, що пiд час цього походу Святослав поширив свою владу не тiльки на землi Нижнього Дунаю, а й на захiд i пiвдень вiд нього, з Великим Преславом – столицею Болгарського царства, включно.

Пiд час своеi другоi болгарськоi експедицii 969 року Святослав захопив Великий Преслав, полонивши при цьому царя Бориса ІІ з родиною.

У Повiстi временних лiт пiд 969 роком вмiщено знамениту «промову», вкладену лiтописцем в уста киiвського князя: «Не любо менi в Киевi жити. Хочу жити я в Переяславцi на Дунаi, бо то е середина землi моеi, де всi добра сходяться: з Грекiв – паволоки, золото, вино й овочi рiзнi, а з Чехiв i Угрiв – се ребро й конi, i з Русi ж – хутро i вiск, i мед, i челядь»[40 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ.  – Т. 1. – Стб. 67.].

Скомпонована старокиiвським книжником на основi наслiдування ветхозавiтноi традицii, зокрема, хiлiастичного пророцтва Єзекиiла та бiблiйноi книги Ездри, ця, сказати б, «промова» киiвського князя уподiбнюе його до перського царя Кiра з його жаданнями володарювати свiтом, «серединою», якого в давньоруськiй лiтературi домонгольського часу прийнято було означати Єрусалим.