Ольга Кобилянська

Кобилянськоi, людськi та громадянськi чесноти, працьовитiсть, непохитнiсть вона сама та ii брати й сестра Євгенiя успадкували вiд батькiв: «Збираючися до писання своеi бiографii, я не могла не спiмнути хоч одним словом ту свою матiр, вдачi котроi я чи не все свое ество завдячую, i вiчно трудящого батька».

Ю. Мулик-Луцик у книзi «Духовий портрет Ольги Кобилянськоi», аналiзуючи значення й особливостi рiзних впливiв на формування видатноi письменницi, скористався щойно цитованою бiографiею, аби пiдкреслити: «У Кобилянськоi <…> обставини склалися щасливо: батьки ii розумiли, викликали в неi любов, пошану i довiр'я, тому могли впливати на неi в ii дитинствi i в юностi».

Можна впевнено говорити про значний вплив матерi на О. Кобилянську. Характерно, що вже з юних лiт вона, беручи приклад iз матерi, могла бути (i за необхiдностi була) берегинею дому. Це особливо виявлялося тодi, коли мати нездужала, а згодом, навiть з ореолом знаменитоi письменницi, Ольга взяла на себе всi домашнi клопоти, ставала – без перебiльшень – опiкункою всiх членiв родини, якi разом iз нею мешкали.

Марiя Бобикевич, донька вiдомого украiнського письменника Миколи Устияновича, давня подруга О. Кобилянськоi, описувала однi зi своiх гостин у неi: «Немало здивувало мене, що вона всiм занималася вдома, попри ii письменницьку працю. То щось прятае [прибирае. – В. В.] у хатi, то знову бiжить у кухню, там щось зарядить [затiе, зробить.  – В. В.]. То всякi iнтереса притикають сюди, туди, а все до неi».

Схожiсть мiж донькою – Ольгою – i ii матiр'ю – помiтимо, коли пiсля спогадiв М. Бобикевич натрапимо на таку характеристику матерi в автобiографiчному нарисi письменницi «Доля»: «Она появлялася нечутно тут i там… i всюди щось робила – поповняла щось i доводила до кiнця i досконалости. Де появлялася, прокидалася гармонiя i мир. Їi називали добрi приятелi Св.

Анною». Вiдомо, що так називала Марiю Кобилянську Леся Украiнка.

А в листi до видатного украiнського культурно-освiтнього та полiтичного дiяча Олександра Барвiнського вiд 17 грудня 1909 року О. Кобилянська пiдкреслювала й таку особливiсть поведiнки матерi щодо доньки: «Мати моя, хоч без вищого образования, в нiчiм мене не спиняла, до нiчого мене не силувала, i все була рада, коли бачила, що або читаю, або пишу».