Ольга Кобилянська

Про враження, що справив на Кобилянську згаданий лист Максима i наступний, де вiн повiдомляв, що передав Крамеровi ii твори, довiдуемось iз щоденника письменницi. Увечерi 30 грудня 1883 року вона занотувала: «Сьогоднi – власне, вчора – я отримала дуже гарного листа вiд Макса, де вiн, мiж iншим, пише, що прочитав усi моi новели, високо iх оцiнюе i заохочуе мене писати далi». А в записi вiд 5 сiчня 1884 року знову йдеться про старшого брата: «Нинi Макс написав менi, що вже був з моiми новелами в Крамера i що той сприйняв iх захоплено.

Ох, усi Максовi листи такi гарнi, я iх зберiгаю. Тепер уже i я могла б написати Крамеровi, але як? Вiн такий освiчений, а я…»

Незабаром за сприяння Максима молода письменниця зустрiлася з Крамером, який, як можна зрозумiти висновок iз щоденникового запису вiд 30 серпня 1884 року, доброзичливо вiдгукнувся про один з ii творiв: «З Крамером справи стоять так: вiн прочитав новелу, сказав, що вона добра i я маю хист, проте ii треба поправити, i вiн це зробить. А ще вiн вважае, що моя нiмецька мова погана, видно, що я слов'янка.

Я задоволена, бо якщо Крамер схвалив новелу, то це вже добре».

Щире, неупереджене сприйняття перших лiтературних спроб сестри найстаршим братом, його поради та консультацii А. Крамера (зберiгся також його лист до М. Кобилянського вiд 26 червня 1885 року з конкретними заувагами, що стосуються тодiшнього доробку О. Кобилянськоi) на ранньому етапi творчих пошукiв i сумнiвiв усе ж таки пiдтримували вiру молодоi письменницi в необхiднiсть присвятити себе художньому слову.

Їi лiтературний хист принаймнi був помiчений.

Цiкаво, що творчiстю сестри зацiкавився i молодший брат Степан. О. Кобилянська записала у своему щоденнику 25 вересня 1886 року: «Недавно Стефцьо, коли я спокiйно розмовляла собi з ним i з Юльком, запитав, чи я не маю потягу до поезii i чи не пишу. Зайшла мова про те, чи я не хотiла б здати матуру. Згодом я розповiла Стефковi, що пишу, а ввечерi вiн прочитав «Вона вийшла замiж» i «Видиво». Вiн був дуже схвильований i довго не мiг заснути.

Вранцi вiн щиро сказав менi, де я зробила помилки i на що менi, пишучи, завше треба звертати увагу, порадив неодмiнно писати далi й пообiцяв, що коли я ще напишу новелу, вiн пошле ii на суд своему приятелевi Швайгертовi…»

С. Кобилянський навчив сестру майстерностi верховоi iзди. «Я вчилася з ним верхом iздити, шаблюкою орудувати», – зазначить вона в автобiографii «Про себе саму». Що стосуеться верховоi iзди, то О.