Андрей Шептицький

Але мiг навiки прийняти й зберегти його у своему серцi…

Майже очолюючи процесiю, лiниво погойдуючись, наче на хвилях, пливла величезна проста труна, покрита розкiшною яскраво-червоною тканиною. Це до свого останнього земного мiсця спочинку вирушила дуже неординарна людина, про яку ми сьогоднi знаемо все – i майже нiчого… Митрополит Андрей Шептицький… Ще кiлька хвилин – i вiн назавжди знайде спокiй у соборi Святого Юра. Мине зовсiм небагато часу, i iсторики почнуть доводити свою точку зору про мiсце незвичайного митрополита в iсторii… Але й досi не зможуть дiйти згоди.

Бо навiть свiдки подiй тих далеких часiв, не кажучи вже про сучасних дослiдникiв, розповiдають начебто про двох рiзних осiб – про праведника та людину, яка не варта поваги…

Людина, про яку пiде мова в цiй книжцi, походила з дуже цiкавого i старовинного роду. Бабуся Шептицького, Софiя Яблоновська (герб Гжимала), була дружиною Станiслава Скарбека – фундатора будiвництва Нацiонального академiчного драматичного театру iм. Марii Заньковецькоi.

Мати майбутнього митрополита, Софiя Людовiка Цецила (Сесилiя) Констанцiя, була донькою вiдомого польського драматурга графа Олександра Фредра. Дiвчина успадкувала вiд батька справжнiй талант митця. Здобувши блискучу освiту в Вiднi та в Парижi, вона повернулася на батькiвщину, до Львова. За кiлька рокiв Софiя стала досить вiдомою письменницею та художницею. Особливо iй вдавалися портрети… Крiм того, талановита дiвчина займалася релiгiйним живописом. Вона залишила на згадку про себе картини, якi прикрашали костели Львова, Кракова, Жолкви та iнших мiст. Особливо вдалою ii роботою вважався портрет святого Яна з Дукли. Його Софiя виконала для львiвського Бернардинського костелу, де й було поховано самого святого. Їi лiтературна спадщина мiстить оповiдання, нариси, двотомник листiв та окрему книгу «Спогади минулих рокiв» (1900—1903). Власне, усi ii твори нагадували сiмейний щоденник i досить яскраво змалювали iсторiю незвичайноi родини. Нинi твори цiеi жiнки е одним з основних джерел вивчення бiографii ii роду. Але й досi в нiй е «бiлi плями»… Бо час не милував написаного. Так сталося, що з сiмейних записок залишилися уривки перекладу французькою та один з п’яти примiрникiв оригiналу. Вiн потрапив до рук давнього знайомого головного героя нашоi розповiдi – священика вiзантiйського обряду, консультанта Конгрегацii у справах Схiдних церков, Схiдноi лiтургiйноi комiсii та Комiсii схiдного канонiчного права Кирила Королевського.