Ворошиловград

– Ну i що ти подумав? – запитав Травмований пiсля паузи.

– Не знаю. Я думаю, 50 штук за весь цей металобрухт – нормальна цiна.

– Нормальна цiна, кажеш? – Травмований пiдвiвся, випроставши свое бомбардирське пузо. – Нормальна цiна?

– По-моему, нормальна.

– Угу, – Травмований про щось мiркував, розглядаючи носаки своiх черевикiв. – Нормальна. Дивись, Германе, – сказав зрештою. – Напореш косякiв, потiм не розгребеш. Найпростiше – це продати все на хуй, правильно?

– Може, й так, – погодився я.

– Може, й так, може, й так, – повторив Травмований, розвернувся й пiшов у гараж.

Я впав на крiсло коло Кочi. Той ховав очi за скельцями i дивився кудись угору, на важкi хмари, що раптом насунулись i тепер проповзали над горою, майже черкаючись об самотню щоглу над будкою, нiби перевантаженi баржi, що пропливали над мiлиною.

– Тримай, – я вiддав Кочi вiтамiни. Той оглянув пляшечку, подивися на неi проти сонця.

– Що це? – спитав недовiрливо.

– Вiтамiни.

– Вiд безсоння?

– Вiд безсоння.

– А чиi вони?

– Голландськi, – сказав я. – Бачиш цi iероглiфи? Це голландськi. Вони туди грибiв додають. Бiлих. Так що спати будеш як убитий.

– Дякую, Гер, – сказав Коча. – Ти не сильно звертай увагу на Шуру. Ну, продаси ти цю заправку – i хуй iз нею. Не кiнець свiту.

– Думаеш?

– Я тобi кажу.

З вiдкритих ворiт гаража вилетiв шкiряний м'яч, важко ударився об нагрiтий асфальт i покотився майданчиком. За ним iз чорноi гаражноi пройми вийшов Травмований. На нас навiть не дивився.

Пiдiйшов до м'яча, легко, як на свою вагу, пiдчепив його лакованим носаком, пiдкинув у повiтря, так само легко пiймав лiвою, знову пiдкинув угору. Став набивати, не даючи м'ячу опуститись. Робив це легко й невимушено, вмiло прибирав живiт, аби не заважати польоту, iнодi пiддiвав м'яч плечем, iнодi головою. Ми з Кочею завмерли i мовчки спостерiгали за цими чудесами пластики. Травмований, здавалось, зовсiм не втратив форми, вiн навiть не спiтнiв, так – злегка запаленi очi, дещо рiзке дихання. І цей живiт, яким вiн крутив навсiбiч, аби не заважав.

Вiд траси пiд'iхали три фури. Водii вискочили, привiтались iз Кочею i теж стали спостерiгати за Травмованим.

– Шура! – зрештою не витримав один iз них. – Дай пас!

Травмований кинув поглядом у його бiк i раптом легко вiдпасував. Водiй наступив на м'яч, дещо незграбно кинув його перед собою й буцнув з усiеi сили назад Травмованому. Шура прийняв i, обробивши, затиснув м'яч мiж ногами.