Ворошиловград

– Коча, – сказав я йому, – давай допоможу.

– Та ладно, Гер, – вiдмахнувся вiн, – з тебе така допомога…

– Ну, яка е.

– Ну давай. – Вiн чекав у дверях, доки я шукав свiй одяг. – Тiльки одягни що-небудь. Куди ти в своiх джинсах? У мене там пiд лiжком е щось старе, пошукай, добре? – І пiшов.

* * *

Пiд канапою у нього були двi валiзи, напханi ганчiр'ям. Усе це вiдгонило тютюном та одеколоном. Я збриджено покопався в першiй валiзi, знайшов чорнi вiйськовi штани, латанi на колiнах, але ще цiлком товарного вигляду, з сильним одеколонним запахом.

Вiдкрив iншу валiзу, витяг бундесверiвську куртку, м'яту, проте не рвану. Натягнув ii на плечi. Куртка була затiсна, Коча, мабуть, тому ii i не носив, оскiльки був десь однiеi зi мною комплекцii. Але вибирати особливо не було з чого. Я подивився у вiкно. Вiддзеркалення подрiбнювалось сонцем i щезало в промiннi. Можна було розпiзнати лише якiсь обриси, тiнь. Збоку я скидався на танкiста, чий танк давно згорiв, але бажання воювати лишилось. З цими думками й пiшов до працi.

* * *

О дев'ятiй приiхав Травмований. Критично оглянув мiй робочий одяг, гмикнув i пiшов до себе у гараж. Я, за великим рахунком, не так допомагав, як заважав. Пару разiв розлив бензин, довго розмовляв iз якимось далекобiйником, котрий гнав до Польщi, постiйно зачiпав Кочу, не даючи йому виконувати професiйнi обов'язки. Врештi, старий не витримав i вiдправив мене до Травмованого. Той усе зрозумiв, дав менi просякнуту бензином ганчiрку i наказав вiдчищати якийсь брухт, облiплений мулом, iржею та масляною фарбою.

За пiвгодини такоi роботи я вкiнець знудився, все-таки багаторiчна вiдсутнiсть фiзичноi працi давалася взнаки. Шура, – сказав Травмованому, – давай перекуримо. Тут не курять, – вiдповiв на це Травмований, – це ж бензозаправка. Ладно, – сказав за мить, – пiди вiдпочинь, потiм повернешся. Я так i зробив.

* * *

Близько полудня пiдiмкнули телефон. Я набрав Болiка. Голос у нього був глухий i роздратований.

– Германе! – кричав вiн менi. – Як ти там?

– Нормально, – вiдповiдав я. – Тут курорт. Рiчка поруч. Щуки ловляться.

– Германе! – намагався докричатись до мене Болiк. – Якi, на хуй, щуки? Якi щуки, Германе? У нас звiтно-виборна конференцiя на тижнi, Германе. А нi хуя не готове, брат. І взагалi ти нам потрiбен, по бiзнесу. Ти коли будеш?

– Ось, Боря! – кричав я йому. – Ось саме про це я й хотiв iз тобою поговорити. По ходу я затримаюсь.