Черниговка. Исторические портреты

Мушу слухати!

– Правда, чоловiче, – сказал Дорошенко, – бачу, що у тебе голова не сiном напхана. Ти хоч простак, а вже коли до мене прийшов, так став мiй гiсть. Пий з нами горiлку. Шинкарю, налий йому.

Шинкарь налил стопу горилки и подал Молявке. Казак поднял ее вверх и крикнул:

– Доброго здоров’я i в усiм щасливого повоження, пане ясновельможний гетьмане!

С этими словами он выхилил всю стопу.

– Як тебе звуть, козаче? – спросил Дорошенко.

– Яцько Молявка-Многопiняжний, – проговорил посланец.

– Грошей, видать, багато було у батькiв, що так продражнили! Але хоч би i у тебе самого було грошей много, а все-таки не слiд було посилати простого рядовика до мене.

Вуехович! – сказал он, обратившись к своему писарю. – Читай усiй громадi! Я гетьманом не сам собою став i сам собою без громадськоi ради нiчого не чиню.

Вуехович, человек невысокого роста, с красноватыми хитрыми глазами, взявши принесенный «лист», стал читать его, произнося тонким, почти женским голосом:

– «Мой велце шановный, ласкавый добродию, пане а пане гетьмане чигиринський! По указу царского пресветлого величества послали-сьмо с купной порады его милости боярина князя Григория Григорьевича Ромодановского, стольника Григория Ивановича Косагова с выборными царскими ратными людьми генерального бунчужного Левона Полуботка с четырьмя казацкими полками и с нашею конною надворною кампаниею ку Чигирину, понеже многократне и многообразие твоя милость ему, боярину, и мне, гетману обеих сторон Днепра, обещал еси своею особою прибыти до нас в обоз для принесения присяги его царскому пресветлому величеству, обаче тое твоей милости обещане доселе не совершено делом».

– Стривай! – прервал чтение Дорошенко. – Як «не совершено дiлом»! Свiдки менi усi чигиринцi i панове запорожцi, що приiздили до мене того минулого року в мiсяцi октябрi, з котрих деякi й нинi тепер притомнi суть, як я тодi виконав присягу царському пресвiтлому величеству перед паном кошовим отаманом Іваном Сiрком i перед донським отаманом Фролом Минаенком в притомностi многих товарищей вiйська низового сiчового i донського, а напотiм i санжаки турецькi одослав на столицю в Москву.

А попович-гетьман пише, буцiм обiтниця моя не совершена дiлом! Батько Яненко, чи ти возив санжаки в Москву?

– Я, пане гетьмане! – отвечал Яненко.

– А гетьману-поповичу хочеться, щоб я йому поклонився? – продолжал Дорошенко. – Інше дiло – вiрою-правдою царевi-государевi служить i добра хотiть, а iнше – царським пiдданим кланятись.