Дон Жуан

В оригiналi байронiвський каламбур особливо промовистий:

Man’s a strange animal, and makes strange use

Of his own nature, and the various arts,

And likes particularly to produce

Some new experiment to show his parts;

This is the age of oddities let loose,

Where different talents find their different marts;

You’d best begin with truth, and when you’ve lost your

Labour, there’s a sure market for imposture.

Зауважимо, що в донжуанiвськiй версii Лесi Украiнки характеристика суспiльного оточення набувае ще гострiшоi форми, iдеться про усталенiсть лицемiрства, «що зветься кодексом чеснот»[37 - Украiнка Леся.

Зiбрання творiв : у 12 т. – Т. 6. / Леся Украiнка. – К. : Наукова думка, 1977. – С. 159.]. У байронiвськiй поемi чимало афористичних висловлювань i морально-етичних сентенцiй, присвячених людськiй природi.

Краса – красi! (Цитатою меткою

Люблю знання пiдкреслити своi!)

Дон Жуан цiлiсний, його внутрiшнiй свiт дорiвнюе зовнiшнiм дiянням або ж дистанцiюеться вiд свiту за лаштунками сарказму i втоми.

Дон Жуан – традицiйний образ, тобто такий, який започатковував окремий лiтературний дискурс, iнспiруючи численнi культурно-мистецькi трансформацii, рiзнi вияви iнтертекстуальностi, новi моделi власноi iнтерпретацii вiдповiдно до змiнених соцiально-психологiчних умов. Дон Жуановi можна закинути демонiчнiсть, деструктивнiсть, жорстокiсть, але вiн iманентно цiлiсний; персонаж не прикриваеться нормами штучноi моралi або ж не прагне видати власну поведiнку за «праведну», вдаючись до моральних деформацiй i комунiкативних вивертiв.

Герой прагне сприймати свiт таким, який той е, а водночас i самостверджуватися, не примiряючи до себе iнших/чужих масок i не зростаючись iз ними.

В оригiнальнiй легендi персонаж надiлений особливою волею до життя i волею до влади. Вiн – передвiсник нiцшеанського повороту у фiлософii, зокрема, у моралi. Для Дон Жуана Бог давно помер i помер передусiм в образi церкви, iнституцii, яка бiльше не здатна генерувати справжню вiру.

Дон Жуан – це втiлення справжньоi сили, яка може зносити на своему шляху рiзнi перепони. В образi, який конструюе Дж. Байрон, спостерiгаемо риси, притаманнi як англiйському, так i нiмецькому романтизму. Передусiм iдеться про шеллiнгiанське бачення дiалектичного зв’язку людини i природи, про прагнення природи «розвинути» себе в людинi, перейшовши на якiсно iнший рiвень розвитку. Воля Дон Жуана не знае обмежень i прагне постiйного розвитку.