Дон Жуан

Якщо лише тринадцятий хлопчинi,

а жiнцi вже не менше двадцяти,

за ласки iхнi чистi i невиннi

не можна iм, звичайно, доректи.

Та двадцять три вже iй минуло нинi,

i встиг Жуан шiстнадцяти дiйти…

За кiлька лiт мiняються на диво

взаемини – на Пiвднi особливо.

Свiтобачення оповiдача позначене рисами карнавального свiтогляду, для якого властива гра високого й низового, постiйне перемикання регiстрiв мiж елiтарно-iнтелектуальним i бурлескнорозважальним, повчальним i гедонiстичним. Зрештою, це лише потверджуе специфiку авторського свiтовiдчуття: у дiйсностi усе плинне й немае незмiнних параметрiв.

Буття не даеться людинi в онтологiчних формах, воно експлiкуе себе передусiм як суще, для пiзнання якого потрiбно умiти смiятися й «бавитися» у життя. Шекспiрiвський мотив «весь свiт – театр» («all the world is a stage») притаманний i цьому творовi Дж. Байрона:

О насолодо! Знаемо чудово,

що ти погибель наша! Я даю

завжди собi весною чесне слово,

що поведiнку виправлю свою.

Та навеснi повторюеться знову

все те, що душу зваблюе мою…

І все-таки, якщо знайду пiдтримку,

я досягну мети своеi взимку.

А зараз Муза змушена, як бачу,

зректися планомiрноi ходи.

А ти вже не обурюйся, читачу,

цнотливiший за неi, як завжди.

Проте саме така оповiдна стратегiя й забезпечила успiх твору, який було б непросто «подолати» без наскрiзноi iронii та самоiронii. Оповiдач – це блазень, надiлений можливiстю говорити правду i смiятися з себе та iнших.

Але тепер я все це залишаю,

щоб не впадати в пафос. Бо завжди,

як тiльки вип’ю кiлька чашок чаю,

вiн ллеться з вiч у виглядi води.

Я слiз Кассандри завше уникаю.

Але скажiть – подiтися куди,

якщо вдаюсь до чаю знов i знов я,

бо все мiцне шкiдливе для здоров’я?

Свiт навколо Дон Жуана духовно мiзерний i фарисейський, побудований на викривлених iдеях щодо досягнення й загалом сприйняття соцiального блага. С. Павличко слушно зауважуе, що «Дон Жуан» Дж.

Байрона «не просто iронiчна поема i не лише поема, зосереджена на проблемах естетики, на пародiюваннi художнiх творiв, на боротьбi з лiтературними напрямами, а шедевр полiтичноi, соцiальноi сатири, якiй не було рiвних в англiйськiй лiтературi з часiв Джонатана Свiфта»[5 - Павличко С. І Прометей, i демон / Соломiя Павличко // Дон Жуан у свiтовому контекстi / упоряд. В. Агеева. – К. : Факт, 2002. – С. 171.]. Цi рядки з поеми – приклад до того, про що пише С.