Америка

Та все закликало до поспiху, до виразностi, до вкрай ретельного змалювання; а що ж робив паровичник? Говорячи, вiн увесь обливався потом, паперiв, що на вiкнi, вiн уже давно не мiг тримати в тремтячих руках; з усiх сторiн свiту напливали на нього нарiкання на Шубаля, з яких, на його думку, одного-единого вистачало би, щоб остаточно цього Шубаля поховати, втiм усе, що вiн мiг продемонструвати капiтановi, була лише якась сумовита коловерть усього водночас. Пан iз бамбуковим цiпком давно уже тихенько посвистував у стелю, панове з портовоi управи вже затримували офiцера за своiм столом i жодним виразом обличчя не давали на розум, що збираються його вiдпустити, було очевидно, що тiльки капiтанова незворушнiсть стримуе старшого касира вiд того, щоби втрутитися, а служник, поштиво виструнчившись, щомитi очiкував капiтанового наказу, що вчинити з паровичником.

За таких обставин Карл не мiг бiльше стовбичити без дiла. Тим-то вiн повiльно рушив до паровичника й капiтана, гарячково мiркуючи, як би його вправнiше зарадити справi.

І справдi був уже час, бо ще якась мить, i вони могли б обидва вилетiти з бюра. Капiтан, може, людина i незла i, крiм того, зараз, як здавалось Карловi, мав якусь особливу причину показати себе справедливим начальником, але ж, врештi, людина – не iнструмент, щоб на нiй грати, як тобi заманеться, а саме так i робив паровичник, щоправда, через те, що обурення в душi в нього било через край.

Тому Карл мовив йому:

– Вам треба сказати все це простiше, зрозумiлiше, бо з того, що ви розповiдаете, пан капiтан нiчого не може втямити. Хiба вiн пам’ятае всiх машинiстiв i юнг на прiзвище, а надто на iм’я, щоб, як ви когось назвете, вiдразу ж зрозумiти, про кого мова? Обдумайте своi скарги, скажiть насамперед найважливiше, а далi перейдете до iншого; може, тодi взагалi все не треба буде й згадувати.

Менi ж ви завжди так зрозумiло розповiдали.

«Якщо в Америцi можна валiзи красти, то певно можна час вiд часу щось i збрехати», – думав вiн на свое виправдання.

Та якби ж це допомогло! А може, все запiзно? Парович-ник хоча й негайно урвав мову, зачувши знайомий голос, та очима, повними вщерть слiз ображеноi чоловiчоi гiдно-сти, жахливих спогадiв, неймовiрних теперiшнiх поневiрянь, йому навiть не вдалося розгледiти Карла.