Америка

– Поки що менi вистачае i цього одного небожа, – смiючись, сказав дядько. – А тепер щиро дякую за вашу люб’язнiсть i бувайте здоровi. Проте цiлком можливо, що коли ми, – вiн ласкаво пригорнув до себе Карла, – подамося в подорож до Європи, то побудемо з вами довше.

– Я був би щиро радий цьому, – мовив капiтан. Вони з сенатором потиснули один одному правицi; Карл же змiг тiльки похапцем, мовчки подати капiтановi руку, бо того вже обступило чоловiк iз п’ятнадцять, якi на чолi з Шубалем хоч i трохи збентежено, але з галасом зайшли до канцелярii.

Матрос попросив сенатора йти попереду; свiдки, кланяючись, розступились, i сенатор з Карлом легко пройшли мiж схиленими людьми. Здавалось, що цi зрештою добродушнi люди сприйняли суперечку мiж Шубалем i паровичником за жарт, i навiть перед капiтаном безнастанно смiялися. Серед них Карл помiтив i посудницю Лiну, котра, весело пiдморгуючи йому, одягала фартух, який матрос шпурнув додолу; виявилося, що вiн належав iй.

Прямуючи за матросом, Карл i дядько вийшли з канцелярii й завернули у невеличкий коридор, який через кiлька крокiв привiв iх до маленьких дверей, звiдки вони короткими сходами спустилися до приготованого для них човна.

Матроси в човнi, коли iхнiй командир скочив туди одним стрибком, – повскакували i вiдсалютували. Сенатор саме напучував Карла, щоб той спускався обережно, як Карл ще на верхньому схiдцi раптом зайшовся плачем. Сенатор обняв його правою рукою за шию, пригорнув до себе, а лiвою погладив по головi. Так, притулившись один до одного, вони схiдець за схiдцем спустилися в човен, де сенатор знайшов Карловi зручне мiсце якраз навпроти себе. Потiм вiн зробив знак, матроси вiдштовхнулись вiд корабля i вiдразу щосили завеслували. Щойно вони вiдпливли на кiлька метрiв, як Карл несподiвано побачив, що пливуть вони з того боку корабля, на який виходять вiкна головноi каси. З усiх трьох вiкон визирали Шубалевi свiдки i так приязно бажали iм щасливоi дороги й махали руками, що навiть дядько подякував iм, а один матрос умудрився послати рукою поцiлунок, не перестаючи гребти. Справдi було так, наче нiякого паровичника бiльше не iснувало. Карл, який майже торкався своiми колiньми дядькових, пильно подивився йому у вiчi, i його взяв сумнiв, чи зможе цей чоловiк коли-небудь заступити йому паровичника. Втiм, i дядько ухилився вiд його погляду i дивився на хвилi, що гойдали iхнiй човен.

Дядько

До нових умов у дядьковому домi Карл призвичаiвся хутко.