Америка

Дим вiд сигари пана Грiна, подарунка пана Поллундера, тiеi товщини, про яку батько вряди-годи розповiдав удома як про факт, що вiн його, правдоподiбно, так нiколи на власнi очi й не побачив, поширювався на всю залу i розносив вплив пана Грiна навiть у такi закамарки та нiшi, куди той сам нiзащо не проник би. Хоч як далеко Карл стояв, навiть у нього залоскотало в носi, а поведiнка пана Грiна, на якого вiн лише раз крадькома зиркнув зi свого мiсця, здалася йому мерзенною. Тепер вiн навiть не виключав, що дядько тому так довго не давав згоди на цi вiдвiдини, бо знав слабкий характер пана Поллундера, а вiдтак якщо не напевно передбачав Карлову образу при цьому вiзитi, то принаймнi не виключав такоi можливостi.

Та й це американське дiвчисько не сподобалося йому, хоча вiн i не малював ii собi набагато гарнiшою. Вiдколи пан Грiн нею зайнявся, вiн був навiть вражений красою, на яку було здатне ii обличчя, а особливо блиском ii нестримно рухливих очей. Вiн iще нiколи не бачив, щоби сукня так тiсно облягала тiло, невеличкi зморшки на жовтавiй, нiжнiй i цупкiй матерii зраджували силу цiеi напруги. І все одно Карловi нiчого в нiй не було до вподоби, i вiн би радо вiдмовився вiд вiдвiдин ii кiмнати, якби натомiсть мiг вiдчинити дверi, на клямку яких вiн про всяк випадок поклав руки, сiсти в автомобiль, а якщо водiй уже спить, самому пiшки пройтися до Нью-Йорка. Ясна нiч iз прихильною до нього повнею була вiдкрита кожному, i забоятися там, надворi, Карловi здалося безглуздим. Вiн уявив собi, – i вперше йому стало в цiй залi добре, – як зранку, бо пiшки вiн ледве чи дiстанеться додому ранiше, зробить дядьковi несподiванку. Щоправда, вiн iще нiколи не бував у його спальнi, та й узагалi не знав, де вона, але якось уже випитае. А тодi постукае i на формальне: «Увiйдiть!» – забiжить до кiмнати i застане зненацька коханого дядька, якого досi бачив лише повнiстю вбраним i застiбнутим на всi гудзики, в лiжку, з очима, здивовано зверненими до дверей, у самiй нiчнiй сорочцi. Саме по собi це, можливо, й не було би нiчим надзвичайним, але варто собi тiльки уявити, якi могло мати наслiдки! Може, тодi вiн уперше поснiдае разом зi своiм небожем, дядько в лiжку, вiн, сидячи на фотелi, снiданок на столику мiж ними, можливо, цей спiльний снiданок перетвориться на постiйну звичку, може, внаслiдок такого виду снiданку, чого навiть важко було уникнути, вони частiше, нiж як це було досi, раз на день, зустрiчатимуться, а тодi, звiсно, вiдкри-тiше один iз одним розмовлятимуть.