Америка

– Але ж у вас дивнi уявлення про Америку.

– Не кепкуйте з мене, – сказав вiн роздратовано. Врештi-решт, вiн знав i Європу, й Америку, а вона лишень Америку.

Мимохiдь вона ледь витягненою рукою штовхнула якiсь дверi й сказала, не зупиняючись:

– Тут ви спатимете.

Карловi, зрозумiло, хотiлося тут-таки оглянути кiмнату, але Клара нетерпляче, майже криком пояснила, що з цим можна й зачекати, а наразi хай просто йде з нею. Вони трохи потупцювали в коридорi, врештi, вирiшив Карл, вiн не мусить конче в усьому коритися Кларi, вирвався вiд неi i увiйшов до кiмнати.

Несподiвану темряву за вiкном можна було пояснити верхiвкою дерева, що хиталася на повен розмах. Чутно було пташиний спiв. Проте в самiй кiмнатi, до якоi ще не дiйшло мiсячне свiтло, не можна було розгледiти майже нiчого. Карл пошкодував, що не прихопив iз собою електричного лiхтарика, подарунок дядька. Бо ж де-де, а в цьому будинку лiхтарик був би незамiнний, якби iх тут було кiлька, слуг спокiйнiсiнько можна було би вiдпустити спати. Вiн сiв на пiдвiконня, i вдивлявся, i вслухався. Здавалося, крiзь листя старого дерева продираеться сполоханий птах. Звiдкись здалека долинув свист нью-йоркського пiдмiського потяга. Поза тим було тихо.

Однак недовго, бо до нього вже кинулася Клара. Явно розлючена, вона вереснула:

– Що це таке? – i ляснула рукою по спiдницi. Карл вирiшив вiдповiсти щойно тодi, коли вона згадае про ввiчливiсть. Та вона сягнистими кроками пiдiйшла до нього i закричала: – То ви йдете зi мною чи нi? – i чи то навмисне, чи просто вiд роздратування так штовхнула його в груди, що вiн випав би з вiкна, якби останньоi митi не зiсковзнув iз пiдвiконня i не торкнувся ногами пiдлоги.

– Я мало не випав з вiкна, – сказав вiн докiрливо.

– Шкода, що цього не сталося. Чому ви такий нечемний. Я вас зараз скину! – І вона справдi обхопила його, що вiд здивування вiн спершу навiть забув обважнiти, своiм сталевим, виспортуваним тiлом, i понесла мало не до самого вiкна. Але тут вiн схаменувся, звiльнився за допомогою викруту стегнами i тепер обхопив уже ii.

– Ой, ви робите менi боляче, – одразу ж сказала вона.

Та тепер Карл уважав, що не слiд ii вiдпускати. Тож хоч вiн i дав iй змогу ступати, куди iй заманеться, та все ж iшов разом iз нею i не вiдпускав. Та й легко було охопити ii в цiй вузькiй сукнi.

– Пустiть, – прошепотiла вона, а ii розпашiле лице було так близько вiд його, йому доводилося напружуватися, щоб ii побачити, так близько вона була, – пустiть, я дам вам щось гарне.