Коханці юстиції

Його дiм невдовзi перетворюеться на притулок для оригiнальних вигнанцiв з усiх куточкiв Старого Свiту; це переважно вiдомi iнфамiси та збоченцi, цирковi блазнi, серiйнi вбивцi, фiлософи, окультисти, прославленi алхiмiки, содомiти, протестанти, вогнепоклонники, лiлiпути i грабiжники. Вiльний час минае за буйними учтами, блюзнiрськими спiвами та релiгiйними диспутами. Чи не щодня Немирич у супроводi своеi ватаги рушае походом по найзнаменитiших мiських винарнях, де залюбки й охоче жартуе: стрiляе з мушкета по пляшках i пiскових годинниках, прибивае цвяхами бороди вiдвiдувачiв до шинкваса, ламае iм руки, ноги, витрушуе золотi та срiбнi монети з iхнiх кишень, показуе голий зад, б’е вiкна i дзеркала, топить магiстратського райцю Щеп’юрського в чанi зi свiжозаварюваною кавою, а суддю-корупцiонера Голомбека – у вбиральнi, вибивае очi надмiру зухвалим, ламае iм ребра, люрае в iхне пиво, змушуе iх поiдати власне лайно, голосно спiвае i пританцьовуе тощо.

Сучасний читач з деяким нерозумiнням i навiть осудом поставиться до таких проявiв життевоi сили та здоровоi духовноi енергii.

Тому вже тепер варто сказати кiлька слiв про тогочаснi звичаi.

Убивство чи взагалi будь-яке меншого калiбру насильство за чинною тодi Конституцiею 1577 року не вважалося чимось аж надто неприпустимим i протиправним. Тодiшнi юристи ставилися до розглядуваних злодiянь радше по-фiлософськи, анiж правничо, з великою домiшкою гумору, iронii та християнського милосердя щодо порушникiв.

Строки ув’язнень були напрочуд нетривалi та здебiльшого умовнi. Так, за вбивство шляхтичем рiвного йому шляхтича (а шляхтичi на той час становили добрих три чвертi всього народонаселення Рес Публiки) належалося рiк i три тижнi вiдсидiти пiд арештом у замковiй вежi, сплативши при цьому двi тисячi золотих у скарбницю. За те саме вбивство, але iз затриманням убивцi «in ricenti» («на гарячому»[2 - Точнiше – негайно, вiдразу ж, на мiсцi злочину. ]) – кара подвоювалась: два роки i шiсть тижнiв вежi та чотири тисячi грошового вiдшкодування. (Чомусь затримання на гарячому вважалося фактором обтяжливим: мовляв, не попадайся, дурню, а вбивай розумно, щоб нiхто не накрив.)

Зрештою, жоден процес щодо жодного вбивства просто не мiг вiдбутись, якщо родина потерпiлого не спромоглася притарабанити до суду його мертве тiло (то була особлива юридична процедура пiд назвою «презентацiя трупа»).